Щодня по дорозі на роботу зустрічаю в тіні каштанів біля колишньої швейної фабрики жінку, яка продає випічку. Її впізнала на фото в альбомі світлин старої Шполи Василя Фарштейна сорокарічної давнини у соцмережі. Захотілося сфотографувати знову ― для порівняння.
― Як дивно, ― подумалось мені, ― за стільки років змінилось на краще не лише наше місто, яке розбудувалось, розквітло та стало привабливішим, а і його жителі. Як і на тому старому фото Ольга Тиха усміхнена і молода.
― Чи відчуваєте, як міняється рідне місто? ― запитую її.
― Так, ― відповідає, ― і найбільш помітно, як біжить життя вперед, як змінюється Шпола, по наших дітях. Щойно вони йшли до першого класу, а вже он ― випускники!
З виходом на заслужений відпочинок Ольга Гаврилівна не змогла сидіти вдома без діла і знайшла собі роботу до душі. Ще б пак! Адже все своє життя пропрацювала в торгівлі.
― Я за фахом товарознавець промислових товарів, та свого часу довелося змінити його на продовольчу групу. ― розповідає жінка.― Так все життя і пропрацювала в продуктовому магазині колишньої залізничної лікарні. Саме там і зроблене це фото для районної газети, яка тоді розповідала про мене.
― Все ж раніше працювати було набагато важче, ― каже вона, бо самому продавцеві доводилось і обслуговувати покупців, і розвантажувати мішки з продуктами, носити важкі ящики. Нині зовсім інші підходи до роботи в торгівлі, тож і працювати приємніше і цікавіше.
Щойно зійшло сонце, Ольга Гаврилівна вже на своєму «посту», тож центр міста у неї завжди, як на долоні. А напередодні дня народження Шполи бажає їй миру і процвітання, а ще ― любові і шанобливого ставлення її жителів до рідного міста.
Лариса БАЧИНСЬКА.
Фото Василя ФАРШТЕЙНА та автора.