Кажуть, що Господь ніколи не дає людині не по її силам. Але інколи одній людині від долі перепадає скільки випробовувань, що, здавалося б, їх неможливо здолати…
Василина Козленко народилася і виросла у Товмачі, з дитинства була привчена працювати на землі, трудилася в місцевому колгоспі обліковцем. Пишається, що була ученицею світлої пам’я-ті Вчителя з великої літери, поета Володимира Колоса. Донині пише сама вірші, які допомагає їй редагувати її син Володя. Талант від батьків передався і синові та не судилося йому розвинути його, адже в ранньому дитинстві його спіткала тяжка хвороба, яка прикула його до візка на все життя. В родині Козленків народилося четверо дітей, Володя був третім. І саме йому в сім’ї приділяють найбільше уваги і турботи.
Родина проживала донедавна у Шполі, але для Володі життя в квартирі в багатоповерхівці було більш ніж похмурим, отож переїхали до Кримок, де купили дім із розкішним садом та городом. «Тут у нас фрукти родять, і малину вирощуємо, а на клумбі перед хатою все в трояндах потопає!» — з ентузіазмом розповідає Василина Василівна, яка попри всі життєві виклики з оптимізмом дивиться на світ. Декілька років тому поховала іншого сина, який помер від хвороби, доглядала і чоловікового батька, маму, які теж пішли з життя. Горе ще більш зміцнило родину, дві дорослі доньки намагаються всім допомагати батькам та братові Володі, який завжди їх невтомно чекає в гості. Володя зовсім не вдається в депресії, завжди всміхнений, радіє, коли його відвідують сусідські діти, односельчани, родичі. От і цього разу радо сприйняв гостей напередодні Міжнародного дня людей з обмеженими можливостями — журналістів, громадських активістів-волонтерів зі Шполи Ігоря Зачепу та Василя Білецького, соціального працівника Наталію Музику. В надзвичайно приємній атмосфері відбулося спілку-вання. Володя розповів про свої захоплення — дуже любить читати художню літературу, Біблію, уважно слідкує за новинами і подіями в Україні, вболіває за рідну країну. Обожнює літо, бо тоді він весь час проводить в саду серед краси природи.
Василина Василівна вважає, що найголовніше — це віра в Бога, саме на нього слід всім покладатися і він захистить, допоможе навіть в найглибшому відчаї. Зараз перед нею постала нова хвиля тривоги — Володі вкрай необхідна нейрохірургічна операція, запланована київськими лікарями на березень цього року, від якої залежить життя дитини. На це потрібні кошти в сумі 100 тисяч грн. Якщо ці рядки читають небайдужі люди, котрі мають можливість допомогти Володі, звертайтеся, будь-ласка, в редакцію, ми будемо всім щиро вдячні за проявлену турботу про життя такої чудової і приємної людини.
«Якби ж мені, матусю, ніжки, я б тобі у всьому допомагав!» — звертається Володя до своєї мами, яку дуже любить. «Хотілось би, щоб люди не віддавали хворих діток до інтернатів, — каже пані Василина. — Їм так потрібне родинне тепло — як повітря! То нічого, що важко, я не маю особистого життя, я повністю віддана догляду за дитиною, але мене це не ламає і не засмучує, я роблю все, щоб його життя якомога більше наповнювати радощами».
Гостям зовсім не хотілося залишати цю гарну оселю, пообіцяли зустрітися на новорічно-різдвяні свята. Цього ж дня волонтери з гостинцями відвідали іще двох діток, які теж живуть з недугом — Арсенчика Хавруся та Максимку Мригу, передали пакунка через бабусю і Катрусі Савранській, яка нині навчається в м. Новомиргород в спеціалізованій школі-інтернаті для дітей з вадами слуху.
Наталія ДАВИДЕНКО (фото автора).