ДВА РОКИ В СЛЬОЗАХ І ЗАПИТАННЯХ
У ці дні до імпровізованого меморіалу на вулиці Інститутській у Києві, до встановлених пам’ятних знаків Героям Небесної сотні по всій Україні йдуть родичі та друзі Героїв, всі небайдужі громадяни України до майбутнього своєї держави. Досі питання залишається відкритим: хто вбив їх близьких, хто організував три дні розстрілів? Відповідей немає, влада нічого не зробила для розслідування злочинів. А смерть продовжує свої «жнива» — на Донбасі впродовж двох років гинуть молоді патріоти, а державну систему не перезавантажено у новий формат розвитку. А саме за це полягли тисячі сучасних героїв...
Життя після подій 2013—2014 років немов розділилося на два періоди: до цього і після. Після загибелі Героїв Небесної сотні країна прокинулася із зовсім іншим поглядом на реалії, із розумінням того, наскільки важливі і потрібні системні зміни в країні, потреби прогресивно рухатися вперед, долаючи корупцію і масові схеми грабунку державних ресурсів. Але опір впертого монстра виявився достатньо міцним, щоб перешкоджати і надалі Україні вирватися остаточно з-під його пут.
20 лютого — священна дата сучасної української історії, яка повинна жити в серцях кожного громадянина. Згадаймо в цей день подвиг тих, хто пожертвував життям у нерівній боротьбі з монстром. І найкращою даниною пам’яті Героям буде наша єдність і мобілізація зусиль остаточно подолати одвічного ворога і звільнити шлях для гідного життя в Україні нинішнім і майбутнім поколінням.
Ми — потомки холодноярців, в нас тече кров братів Чучупак, Чорного Ворона, тож нам сам Бог велів доробити те, що в них не вийшло!
«Майдан, Революція Гідності... Так багато слів промовлено з нагоди роковин загибелі Героїв, але й реальних активістів Майдану позабували...».
Це один із постів в соцмережах нашого земляка Дмитра Сови зі Шполи, який пройшов Майдан від першого і до останнього дня. Він знав і бачив усіх, хто приїздив з рідного краю на підтримку великого протесту проти злочинної влади. Як ніхто знає, кому цікаво було лише наштампувати селфі і потім на кожному кутку кричати: « Я — майданівець!».
— Я ніколи не ділив людей на кращих чи тих, хто не був на Майдані, але мені і моїм знайомим побратимам-майданівцям дуже прикро за тих, хто не заслужено користується цим, — каже Дмитро Миколайович. — Люди, які дійсно пройшли Майдан, вже два роки втратили спокій плину особистого життя, вони ніколи без діла не сидять: хто захищає державу в зоні АТО, хто допомагає фронту, і для них слова «Майдан», «Небесна сотня» — святі. Декотрі пішли в політику і не наважуються сказати те, що насправді думають, але колишні перефарбовані «регіонали», псевдомайданівці все роблять для того, аби заблокувати наші думки, знівелювали велику справу боротьби, яку ще не завершено... Ми — потомки холодноярців, в нас тече кров братів Чучупак, Чорного Ворона, тож нам сам Бог велів доробити те, що в них не вийшло!
18—20 лютого ніколи не виб’ється з моєї пам’яті. На моїх очах відбувалася трагічна кульмінація декількамісячного протистояння. Битва з «Беркутом», відбивання у них наших поранених, яких несли до медиків-волонтерів. Коли пішло затишшя, Сергій Коваль привів звідкись священика і пішов з ним по тих місцях, де були зібрані загиблі і зі сльозами на очах помолилися за всіх…
У дні розстрілів на Інститутській у протистоянні брали участь шполяни: Дмитро Сова, Сергій Коваль, Віктор Слюсар, Віктор Савчук, Сергій Бондар, Сергій Кепша, Олександр Присяжненко, студенти Олександр Федоров та Костянтин Бурбак.
«Небесна сотня» — прийнята в Україні збірна назва загиблих учасників акцій протесту (Євромайдану) у грудні 2013 — лютому 2014 року. Це мирні протестувальники, які мали безпосередній стосунок до ідеї та акції Майдану.
21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею». Під час прощання із загиблими лунала жалобна пісня «Пливе кача...». Список на виплату одноразової грошової допомоги родинам загиблих у розмірі 121 800 грн.
налічував 98 осіб. Загалом Небесною Сотнею вважають 112 українців, які загинули від рук «тітушок» та спецпризначенців під час Революції Гідності. Зокрема 9 чоловік у період до 18 лютого, 86 осіб — за три доби 18—21 лютого, 17 людей загинули вже після 21 лютого від отриманих у сутичках поранень. Єдина жінка серед загиблих героїв Небесної сотні — броварчанка Антоніна Дворянець.
«Плине кача». Історія тужливої пісні в Україні
«Плине́ ка́ча по Тиси́ні...» — українська лемківська тужлива народна пісня. Стала широковідома після її виконання під час реквієму за загиблими учасниками Революції Гідності. Пісня включена до протоколу параду ЗСУ до Дня Незалежності 24 серпня 2014-го (у виконанні академічного хору імені Левка Ревуцького).
Пісня має літературну історію. На думку дослідника Василя Сокола, народний поетичний твір був істотно перероблений закарпатським письменником і перекладачем Василем Ґренджою-Донським.
Поетика твору надзвичайно архаїчна. Зокрема, образ смерті (чи переходу у потойбіччя) як птиці-качки, що перетинає водне плесо, існує у різних модифікаціях в кельтських та фіно-угорських епічних творах (у тому числі в «Калевалі»). Належить до рекрутських пісень.
У найближчій історичній перспективі належала до репертуару воїнів УПА під час Другої світової війни та збройної боротьби 1950-тих років.
Нове публічне життя прийшло до пісні у 1990-их роках, зокрема її включено до циклу «Наші партизани» сольного альбому Тараса Чубая. Проте ліпше виконана версія у виконанні «Піккардійської терції» (2002 рік) була запропонована як реквієм під час перших панахид на Майдані Незалежності за загиблими героями Революції Гідності. Композиція прозвучала у січні 2014-го, на похороні загиблого білоруса Михаїла Жизневського. Його друзі знали, що пісня «Гей, пливе кача» є його улюбленою і тому ввімкнули її під час прощання з ним. Через сильне смислове і емоційне навантаження цієї пісні її продовжили співати в пам’ять за загиблими, трохи з часом вона стала неофіційним гімном, який співали в пам’ять за загиблими активістами Євромайдану (Небесної сотні) та іншими загиблими під час війни на сході України.
За свідченням ведучого сцени Майдану Володимира Гонського, пісня мала потужний емоційний вплив на учасників панахид, аж до травматичного включно (серцеві напади, шоковий стан, істерики).
Крім «Піккардійської терції», пісня також відома у виконанні різних гуртів та хорових колективів, таких як «Плач Єремії», Капела імені Левка Ревуцького, а також хор Київської православної богословської академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у центрі Києва. Також ця пісня виконувалась на міжнародному фестивалі «Virgo Lauretana» в Італії.
...Кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоби відпускати на війну, будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра чи брат не готові втрачати найближчих. Сьогодні вже важко уявити собі прощання з Героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, перепустила її через серце. Тому зараз із автором в унісон плачуть сотні тисяч людей…
Підготувала Ганна ШВЕЦЬ.