Банальна, здавалось би, ситуація: порвалися чоботи. Треба купувати нові. Ціни не радують ні в магазинах, ні на ринку. Однак обирати ж якісь треба, зима вже на носі. Нарешті обравши те, що потрібно, починаєш думати за інше: з яких же запасів взяти гроші на незаплановану обновку? Знову доведеться економити з наекономленого…
Такі ситуації трапляються часто. І псується не лише взуття, а й одяг, побутова техніка, посуд, меблі… Передбачити таке неможливо, одначе більшість завбачливих українців все ж мають кошти про запас. Так уже в нас у народі заведено.
Мимоволі замислюєшся: а чи думає про це держава? Чи ідеальний громадянин – це той, хто ніколи не хворіє і нічого не псує?
2017 року Уряд затвердив для українців новий споживчий кошик, який востаннє переглядали ще в 2000 році. Саме на його підставі розраховується прожитковий мінімум, мінімальний розмір зарплати та соціальних виплат, таких як пенсії та соціальні виплати. А як зазначають у вищому керівництві держави, прожитковий мінімум у 2020 році складе 4300 гривень, а мінімальна заробітна плата – 4723 гривні.
Яке ж відношення має до порваних чобіт споживчий кошик? Справа в тому, що саме в цих нормах чітко прописано, раз на скільки-то років ми можемо дозволити собі купувати взуття, куртки, тарілки і пральні машинки. Якщо їх проаналізувати, ситуація виходить не дуже втішна.
Отож, що нам пропонують владці? На що можна розраховувати щомісяця, а на що середньостатистичному українцеві доведеться відкладати роками?
Почнемо з продуктів харчування. Новий споживчий кошик шокує своєю бідністю. На рік нам пропонують не більше 8 кілограмів свинини і 9 кілограмів ковбаси. З 2000 року зросли норми споживання риби: з 2,5 до 9 кг в рік. Крім того, можна випити на рік 400 г чаю та півкіло кави.
З одягу для чоловіків одна зимова куртка на 3 роки, 2 майки та 10 пар шкарпеток на рік. Жінкам – один халат на 5 років, один купальник раз на чотириріччя і не більше 6 пар колготок на рік. Чоловікам прописали 6 пар трусів на рік, жінкам – 2 бюстгальтери на рік. А ще жінкам офіційно дозволили мати штани, одну пару на 4 роки.
Стосовно зимових чобіт, із яких все власне й почалося – вони потрібні одні раз на три роки.
Туалетний папір українцям пропонують економити – не більше рулону на місяць.
По предметах побуту: стілець на 15 років, стіл, шафа, ліжко, люстра на 25 років. Чверть століття, за цими нормами, мають служити українцеві і шафа для одягу, набір для кухні та телефон. Дзеркало для ванної кімнати пропонують купувати раз на 20 років. Ще 2 тарілки раз на 3 роки, 1 ніж та 2 ложки на 10 років, холодильник – на 15 років. Пральна машина має працювати 14 років. Що робити, якщо зламається раніше, законодавець не каже. Мабуть, не розчаровуватися, а заспокоїтися і послухати радіоприймач – його завбачливі творці постанови пропонують купувати раз на 20 років.
Серед засобів гігієни та ліків нам пропонують на рік дві зубні щітки, один одеколон, один гребінець, 100 г вати, два бинти, два жарознижувальні засоби, сім пластирів та один дитячий крем. Ще є зеленка, анальгін та корвалол.
Платні медицина та вища освіта взагалі не обговорюються, бо, згідно з Конституцією вони в Україні мають надаватися безкоштовно. Вважається, що школярі можуть обійтися двома підручниками на рік, на відміну від студентів, для яких підручників взагалі не передбачено.
Найбільше обурення викликає те, що в цей кошик не включені комунальні платежі та міжміські перевезення. Тобто українці можуть жити «на вулиці» і, фактично, не мають можливості подорожувати. Зате відвідувати заклади культури на «мінімалку» можна аж шість разів на рік.
Звичайно, після таких цифр хочеться дізнатися, а який же кошик там, у країнах, до рівня яких ми так прагнемо? І ось яку гірку правду маємо…
Зайвим буде говорити, що споживчі кошики українця та приміром, німця, дуже відрізняються. І не лише кількістю пунктів (їх у них вдвічі більше – майже 500, і всі вважаються такими, без яких прожити «фактично неможливо»), але й своїм якісним складом.
Отже, німці. За «вагою» споживчого кошика вони слідкують дуже уважно. Для цього там створили спеціальне Федеральне статистичне відомство, яке регулярно оновлює дані по набору в ньому товарів та послуг. Для цього опитують людей різних верств населення, починаючи з багатодітних родин і закінчуючи матерями-одиначками, і раз на 5 років вміст споживчого кошика змінюється. По суті, формують його самі німці, бо все залежить від того, що вони купують, якими послугами користуються і т.д. Крім продуктів харчування, одягу та плати за квартиру, в ньому є навіть алкоголь та тютюн. Також це щомісячна вартість дитячих ясел, амбулаторний догляд за хворими, доставка додому гарячих обідів та ін.
Важко уявити, щоб наш Уряд включив би у споживчий кошик доставку піци додому, в принципі, як і саму піцу.
У Великобританії у цей список потрапили ще й плеєри та виплата заробітної плати домашнього персоналу. Щоправда, українцям теж хотіли додати до кошика флешку та ноутбук.
Французам у цей набір включили ще й оплату таксі, сухий корм для домашніх улюбленців, рідке мило, послуги перукаря та засоби для волосся. І, звичайно, багато іншого.
В Америці при розрахунку кошика враховується не мінімальна, а ринкова вартість продуктів, послуг і товарів. Розрахунки робляться, виходячи із середньостатистичної американської сім’ї – подружжя і двох дітей. Сюди входять освіта, медична допомога, оплата комунальних послуг, Інтернету, мобільного та багато іншого.
Є країни, до складу споживчого кошика яких входять також витрати на кафе, ресторани, харчування у школі й на роботі, акустична гітара і навіть дверні ручки.
Як бачимо, різниця є, і досить разюча. Залишається лише сподіватися, що колись і в нас споживчий кошик не буде суто набором, потрібним для того, щоб не вмерти, а повноцінним переліком для життя, а не виживання українців.
Оксана Швед