Тетяна Чорногал уміє перетворювати звичайні стрічки, клей і терпіння на справжні квіткові історії. Вона створює букети з атласних стрічок - святкові й пам’ятні, радісні й траурні, для живих подій і для світлої пам’яті про тих, кого вже немає. Це квіти для різних моментів життя - і для радості, і для скорботи, і для шани.
Журналісти Шполяночки поспілкувались з майстринею, щоб дізнатись, як народжуються ці незвичайні квіткові композиції, з чого почалася її творчість і що стоїть за кожним створеним букетом.
У повсякденному житті Тетяна працює у звичайному магазині заморожених продуктів. А вечорами, коли в домі стихає шум, коли з’являється тиша й світло, вона сідає за справу, яка давно стала для неї значно більшою, ніж просто хобі. Творчість органічно вплелася в її будні: у вільні хвилини жінка готує заготовки, нарізає стрічки, продумує деталі, а основна, найтонша й найделікатніша робота чекає її вже вдома.
Ручна праця завжди була частиною її життя. Близько двадцяти років тому Тетяна працювала майстринею взуття - цій справі вона віддала приблизно п’ятнадцять років. Ще раніше займалася бісероплетінням, тож світ творчості, дрібних деталей, терпіння й кропіткої роботи ніколи не був для неї чужим - він завжди був поруч.
Історія створення букетів почалася з дуже простої, родинної події.
«Мабуть, трошки більше року тому це почалося. Син попросив допомогти зробити букет для своєї дівчини. Ми з ним удвох робили, дочка допомагала - втрьох, можна сказати. І мені так сподобалося, що воно й “поїхало”, як кажуть», - розповідає Тетяна.
Перший букет був водночас символічним і масштабним - 101 червона троянда з атласних стрічок.
«Він захотів такий великий букет. Ми його зробили, подарували - дівчині дуже сподобалося. Саме тоді це був мій перший букет», - згадує майстриня.
Саме з цього моменту просте захоплення поступово переросло у справу, яка стала частиною щоденного життя.
Натхнення приходить несподівано - іноді серед ночі, іноді в тиші буднів.
«Буває, ночі не сплю - щось придумується. А якщо я вихідна, то вже бігом стаю робити».
Для створення букетів потрібні різні матеріали: атласні стрічки, клейовий пістолет, бамбукові шпажки, пінопласт, коробки, корзини, пластикові вази, пакувальний папір. Кожна деталь має значення, кожен елемент - свою роль у композиції.
Для святкових подій замовляють різні квіткові композиції, і кожна з них має свої технічні особливості.
«Я і троянди робила, і півонії, і жоржини. Загалом усе робиться приблизно однаково. Хіба що трохи складніше з півоніями: їх потрібно опалювати, правильно обпалити листочок, щоб він загнувся і не спалився. Бо троянда - це просто склеїв і все, нічого підпалювати не потрібно. А тут свічкою - кожен листочок, кожну пелюсточку треба окремо обпалювати», - пояснює майстриня.
Окреме місце у творчості Тетяни займають композиції для кладовищ - у корзинах або спеціальних пластикових вазах.
«Я думаю, що це і гарніше, і корисніше, ніж звичайні штучні букети. Вони стоять довше, виглядають достойніше, у них є зміст».
Кожен букет - це години кропіткої, уважної праці.
«У середньому 2-3 дні, якщо є світло, дивлячись який об’єм квіток потрібен. Найважче - нарізати кожну стрічку по розміру, сформувати листочки, склеїти, посадити їх на шпажки, а потім зібрати все в єдину композицію і гарно упакувати».
Найбільший букет, який вона створювала на замовлення (не рахуючи першого для сина), складався з 97 троянд.
Тетяна переконана: усе починається з бажання.
«Якщо є бажання - може навчитися кожен. Навіть дитина. Тут більше терпіння, ніж складності».
Для неї різниця між живими квітами та атласними - не лише в матеріалі, а у сенсі.
«Живі квіти за тиждень зів’януть і їх викинуть. А ці - залишаються. Це пам’ять».
Емоції, які вона вкладає у свої роботи, завжди залежать від призначення букета:
«На день народження - це радість, світло, свято. А для героїв - це сум, але водночас пам’ять, повага і шана».
Особливо глибоко їй запам’яталася реакція матері загиблого захисника:
«Я зробила дві великі корзини на Алею і на кладовище. Вона була в захваті. Це дуже зачепило мене», - говорить Тетяна.
Як і в будь-якій ручній справі, тут є свої складнощі.
«Найбільше проблем із матеріалами: доставка, інтернет-магазини. Замовляєш одне - приходить інше. Чекаєш довго, багато чого немає в наявності. І це недешеве задоволення. Замовила, припустимо, 33 метри стрічки, а приходить 22 - ось буває ще й таке. Більш якісний товар коштує чималих грошей, є звичайно дешевший товар, але він не якісний».
Частину матеріалів доводиться шукати в різних магазинах, комбінувати замовлення, підбирати варіанти, щоб досягти бажаного результату.
Про свої мрії Тетяна говорить тихо, без пафосу, але з внутрішнім світлом.
«Мрія є, але поки не вистачає часу. Я ж працюю на основній роботі, та й хатні справи ніхто не відміняв. Тож приходиться вибирати вільну хвилинку щоб робити букети».
Окрема творча мрія майстрині - навчитися створювати кали з білої атласної стрічки.
«Хочу попробувати робити кали. Там використовується біла стрічка, і її треба дуже обережно обпалювати, щоб не залишалося слідів. Це дуже делікатна робота, але мені цікаво спробувати».
Найближчі плани прості:
«Працювати. Робити букети. Надіятися, що скоро закінчиться війна і буде все добре. Щоб було світло. Бо без світла багато не зробиш».
Історія Тетяни Чорногал - це історія тихої, щоденної праці. Без гучних слів, брендів і афіш. Але з великою любов’ю до справи, терпінням, внутрішнім світлом і щирістю, які відчуваються в кожній стрічці, кожній квітці й кожній створеній нею композиції.