ЖОРСТОКА БАЙДУЖІСТЬ
Перебуваючи вже в похилому віці, дуже нелегкими здаються мені сучасні реалії. І навіть не тому, що сутужно живеться, не вистачає пенсії на ліки і все найнеобхідніше, що маю хворого внука, який потребує уваги й засобів для лікування. Найбільшого відчаю зазнаю через людську жорстокість, нечемність, немилосердя. Вчора навіть плакала від образи... Невже за весь свій вік, покладений на жертовник служіння людям, передусім дітям, бо працювала вчителькою, — я не заслужила хоча б на невелику часточку чуйності й розуміння?
Віддавши майже останні гроші на ліки для онука, у домі не залишилося зовсім нічого, щоб бодай поїсти. Вирішила відварити картоплі та купити трішки тюльки. Так і день перебути... Нашкребла 13 грн. та попросила сусідку сходити в магазин, бо я вже не можу виходити з дому. Вона, спасибі їй, на ці кошти придбала у «Нептуні» скількись грамів тієї риби. Але, до мого розчарування, тюлька виявилася зіпсованою і зовсім не вживаною. Про це і запах свідчив відповідний. Тому знову звернулася до сусідки, щоб замінили у магазині на щось інше, але свіже. Ці мої 13 грн. хоч гроші й дуже дрібні, але й стільки мені шкода дарувати, бо не маю більше. Але продавчиня категорично відмовилася повернути їх, знаючи, що таку неякісну рибу продавати людям є просто злочином! Ще й хамовито заявила: мені все одно, йдіть і скаржтеся кому завгодно!
Що ж це? Такий світ нині злий і немилостивий? Дуже мені образливо за таке ставлення до моєї старості, до моєї біди. Невже в таких людей немає серця?
Ганна КУЧЕРЕНКО,
ветеран педагогічної праці.