Зухвало доля диктувала
Мені права свої круті.
Вона, напевне, ще не знала,
Кого обрала у житті.
Ти хочеш так — а я інакше,
Нахабно йдеш – я навпаки.
Так у двобої пробігали
Мого життя стрімкі роки.
Тоді вона мені сказала:
– Скорись, небого, я ж твоя,
Бо все життя, як від начала,
З тобою завше буду я.
І так ми й досі у двобої,
Мов у змаганнях по ушу.
Я не боюсь своєї долі,
Але й коритись не спішу.
Тетяна Димніч, м.Шпола