Президент підписав укази про відзначення щорічно 21 листопада Дня Гідності та Свободи, 22 січня — Дня Соборності України.
«Україна — це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції — наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Мені як Президенту України залишається лише документально засвідчити це і підписати Указ про День гідності та свободи, який українці віднині й навіки будуть відзначати 21 листопада», — сказав Глава держави. За словами Петра Порошенка, 22 січня, як і раніше, країна святкуватиме День Соборності України. «День єдності України, день Злуки», — сказав Президент.
З якими настроями і думками зустрічають річницю початку Євромайдану, а разом з тим — разючих змін в суспільно-політичному житті нашої держави, «Шполяночка+» поцікавилася у жителів Шполянщини:
Ольга ЛЕЛЯК, член громади парафії Різдва Пресвятої Богородиці, м. Шпола:
— Майже рік пройшло з того часу, коли люди зібралися на Майдані, щоб відстояти своє краще майбутнє. Та, здається, до цих пір поки що нічого на краще не змінилося. Ніяких реформ досі так і не діждалися. Корупція як була так і є. Війна в Україні ніяк не закінчиться — мабуть це комусь вигідно. Лише війною прикриваються. Як раніше тягли з цих людей так і тягнуть, бо замість того, щоб озброїти та одягти армію, — все скинули на волонтерів. І за що там люди гинуть, покладають свої життя??? Провели вибори, а портфелі ніяк розділити не можуть. Люстрації нема!!! Просять світ про санкції, а самі які санкції ввели??? Ініціатором знову став народ — вирішили не купувати російське. Євромайдан! Небесна сотня! А за що стояли? За що гинули? За що гинуть до цих пір? З такою реальністю і до третього Майдану не далеко.
Олександр ДІХТЯРЕНКО, педагог, с. Васильків:
— Знаєте, в житті людини є моменти, коли їй здається, що вона птах. Згадаймо із пісні: «Чому я не сокіл, чому не літаю...». Ось таке враження було рік тому, коли на Майдані в Києві зібралися українці, щоб вирішити майбутню долю своєї країни. А з ними — і мільйони по всій Україні. І весь час душа була там, на Майдані. Майже фізично відчував, як душить за горло звістка про жертви, про героїв Небесної сотні... Весь час вірив і вірю, що Україна переможе. Хоча до повної перемоги добра над злом і баблом ще треба дуже багато зробити, зробити кожному громадянину. Але так буде!!! Живемо в трагічний (герої гинуть), але й у прекрасний час. Україна нарешті стане повноцінною, комфортною для життя усіх своїх громадян державою. Ну а для цього будемо готові виконати те, про що співаємо у Гімні — «Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду!».
Раніше якось не звертала уваги на те, що відбувається на планеті. Всі події, катастрофи, війни були десь далеко, за морем… Я жила у своєму комфортному і мирному світі родини, друзів, знайомих. Дякувати Богу, біди обходили мене стороною. Ніяких природних катаклізмів (Україна має, на диво, прекрасне географічне положення), війн (ми досить спокійна нація), з усіма країнами пов’язані мирними домовленостями. Та виявилося, що ці договори — звичайні папірці, які не мають ніякої сили. Тож, коли вигідно, їх можна порушувати. У час, коли почав прокидатися патріотизм українців, братня східна держава не пробачила нам прагнення до кращої долі.
Скільки вже загинуло людей? 100? 1500? 10000? І це лише військові. А скільки загинуло мирних жителів? Такі ж, як і ми, такі ж, як і німці, поляки, французи, росіяни… Такі ж люди, як і Президенти.
Ви маєте мрію? А плани на життя? І головне, ви можете їх здійснити. Ви повернетеся додому, обіймете маму, посміхнетеся на жарт товариша, підставите обличчя, аби останні теплі сонячні промені попестили його. А ввечері, у сімейному колі, будете пити каву… Ви можете це зробити, а тисячі вбитих, вже — ні. І ніколи не зможуть. Не зможуть посадити сад, відкрити нову альтернативну енергію, побудувати дім, чи просто —закохатися… І добре, якщо є кому плакати над їхніми могилами, добре, якщо взагалі є могила… А якщо вони ще не створили родину, не залишили сліду на землі?.. Що буде після них? Лиш цифра в сухих статистичних даних?! Один із тисяч, один із багатьох, із тих, які любили цей край, вірили в мир, захищаючи свій дім, віддали життя за спокій і майбутнє Батьківщини.
Але ж можна було уникнути цієї трагедії, якби деякі політики і терористи не продавали людську честь і совість за кольорові банкноти.
Жахливо, що не можна повернути загиблих, але ще можна зупинити нові вбивства, врятувати від кулі чи ракети тисячі життів!!! Це в наших силах, адже це не лихоманка Ебола, не СНІД, не онкозахворювання…
Тому прошу президентів не допустити нових смертей, покарати винних, адже саме для чесного й справедливого управління їх обирали народи. Прошу повернути нам дитинство, адже страшно, коли навіть малеча семи років грається замість квача в сепаратистів та вояків.
Хочу, щоб президенти згадали себе малюками. Чи переживали вони за тата, який пішов на війну? Чи втирали сльози друга, в якого вбили старшого брата? Чи відкладали кишенькові гроші на бронежилети для солдатів? А може Президенти в юності підтримували випадкового співбесідника-біженця, жінку, яка забрала дітей і документи та втекла до родичів, залишивши дім, чоловіка і матір, яка кожен день молиться за них і чекає дорогоцінного дзвінка від рідних?..
А ще, прошу повернути нам віру в правду, віру в те, що людське життя цінніше грошей і чиїхось амбітних планів. Діти нашого міста, району, області, країни хочуть миру!
Віра ЗАХАРЧЕНКО, лікар, с.Лозуватка:
— Для мене особисто цей день є знаменним і важливим у житті. Вірила торік про перемогу Майдану, вірю і сьогодні, що зміни на краще таки відбудуться, як би важко народу це не давалося. Процес очищення пішов, а ніхто й не казав, що він буде безболісний. Будь-який організм, який тривалий час піддавався тяжкій хворобі, після видалення причини його ураження проходить реабілітаційний період, який не завжди супроводжується гарним самопочуттям. Я була активною учасницею Євромайдану він самого його початку і зі своїм сином перебувала там у день, коли загинула Небесна Сотня. Мого сина поранило від вибуху, тому всю трагічну суть тих подій я перенесла в серці і душі. Не здаємося і налаштовані доводити гідну справу до переможного кінця — Україна переможе! Все від нас самих залежить, будьмо вимогливішими!
Розмовляла Наталія ДАВИДЕНКО.