Незалежній Україні виповнюється 25! Чверть віку самостійно кермуємо на своєму судні, яке доволі часто спрямовували то ліворуч, то праворуч, а то й взагалі курс назад вмикали. Цей період сповнений разючих перепадів, кризових явищ, емоційних піднесень і розчарувань. Якщо взятися за написання роману чи мемуарного твору про те, як українцям вдавалося за ці два з половиною десятиліття повертати втрачені впродовж багатьох століть позиції в цивілізаційному контексті та національному самовизначенні — потрібен чималий фізичний і часовий ресурс. Але зробити невеликі акценти на основних знакових подіях і перетвореннях можна спробувати.
Отже, перед тим, як виокремити основне і важливе, слід дати оцінку стартовому періоду, тобто коли Україна була ще на «зорі» своєї свободи. Із чим і з якими мріями та сподіваннями зустріли проголошення незалежності українці у 1991 році?
Якщо зважати на результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, то 90% громадян підтримали Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. З цим пов’язували неабиякі очікування: велика держава із родючими ґрунтами, працьовитим народом, великим арсеналом фабрик-заводів-шахт приречена стати світовим лідером в економіці, а її громадяни — заможними і щасливими.
Все почалося з виборів. Точніше із вибору. Молодою державою став керувати не патріот-дисидент, який за національну ідею десятки років випробовував міць свого духу в концтаборах.
Українці довірили булаву ставленику колишньої номенклатури. І цей вибір став вирішальним у обранні напрямку. Так розпочався відлік нового-старого часу, який не міг принести нічого доброго у цьому постколоніальному, духовно обеззброєному, ідеологічно дезорієнтованому суспільстві, всуціль просоченому «совковими елементами».
Але нам, українцям, завжди дивувалися. Як то можна вижити, залишити по собі зелені паростки, витримати такі винищувальні впливи агресорів! Позаду — зруйновані Київська Русь, Запорізька Січ, порізаний Батурин, сотні заборонних циркулярів щодо української мови і культури, голодомори, репресії, розстріли, висилки, приниження, пропагандистська омана, Друга Світова війна, Чорнобиль, Афганістан, ошуканство…
А носії української нації все ж продовжилися у незалежній державі. Щоправда, у меншості... Може саме тому й не справджуються мрії про Велику Україну. Бо вижити —ще не означає стати на ноги, вилікуватися від чужоземних інвазій, що отруюють молодий організм.
Отож відзначимо найцікавіші і вагомі факти, котрі у ролі імунного поліцейського не дозволили за 25 років повністю знівелювати надію на велич нашої держави і дали поштовх для незворотного державотворчого процесу.
Зберегли
саму незалежність
Вже від самого початку існування незалежної України поширилися тези про те, що незалежність нам дісталася задарма — на таці з жовто-блакитною облямівочкою. Вона б більше цінилася, якби скріпилася кров’ю у запеклому бою. Та демагогів такого розливу мов холодним душем освіжила розв’язана сусідньою «братською» Росією, правонаступницею СРСР, новітня гібридна війна. Скріплювати кров’ю і стверджувати незалежність України довелося через 22 роки після її проголошення. Десятки тисяч загиблих і скалічених українських патріотів у новітній, не менш жорстокій за попередні, війні (не АТО!)... Хтось спекулює на ній, наживає шалені статки, хтось зайняв позицію «моя хата скраю», хтось люто ненавидить своїх же співгромадян, а комусь взагалі байдуже. Інші ж ревно захищають кордони своєї Батьківщини, стоять на сторожі миру на вільних територіях, щомиті дивляться в очі смерті...
Своя національна
валюта
Після встановлення незалежності на території країни були введені купони багаторазового використання. У готівковому обігу одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купоно-карбованці. У перші місяці після введення, враховуючи ширшу вживаність купоно-карбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Хоча купони багаторазового використання планувалось ввести для користування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.
Грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях. Під час затвердження зображень на українських купюрах обрано державницьку лінію: наші гривні несуть також і просвітницьку місію, висвітлюючи видатних постатей усіх віків.
Та зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем, утримання курсу гривні завдяки жорсткій монетарній політиці, — все це посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Це, на жаль, призвело до поступової девальвації гривні. Пережили різкі обвали у 1998-му та 2008 роках, повторилося це і після перемоги Революції Гідності — нині знову приголомшені цінами, тарифами і всенародним зубожінням...
Рух до демократії: повільно, але вперед
Як би там не було, а всіх Президентів України: Кравчука, Кучму, Ющенка, Януковича, Порошенка народ обирав демократичним шляхом — шляхом прямих виборів. Незважаючи на всі численні факти фальсифікації, підкупів, застосування різноманітних політтехнологій, — загальні результати все ж відображували близьку до правди картину. До того ж, три масштабні громадські виступи спротиву: Революція на Граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності — свідчать про те, що український народ таки прагне визволилися від пут зовнішніх імперських впливів колишніх колонізаторів та внутрішнього корупційного вузла. Боротьба з меншовартістю, байдужістю, невіглаством хоч і є малоуспішною, але триває, продовжується.
Повернення національної пам’яті
Покоління, які вивчали у радянській школі історію УРСР, після 1991-го відкрили для себе справжній необмежений український світ, штучно приховуваний десятиліттями від нас. Але не всі здатні переосмислити і сприйняти по-іншому те, що відбувалося насправді. Надто вже майстерно сформували в масах негативні образи своїх — «Мазепа-зрадник», «Бандера-бандит», скупий куркуль, злий буржуй-націоналіст. Нема на кого й рівнятися, сором і ганьба з таких предків, тож виховувалися ми на гіперболізованих міфах про бойові і ратні подвиги радянських героїв, а про те, що визвольні рухи українських повстанців не вщухали впродовж всієї 70-літньої колонізації, скільки українців чинило опір, скільки їх загинуло у сибірських концтаборах-гетто — мовчали.
Оприлюднення безлічі архівних документів, які свідчать зовсім про інші реалії всіх історичних періодів, дуже повільно адекватно сприймалися пересічним людом. Та й не до того, якщо головна проблема — як вижити у нових умовах, котрі диктують ринкові відносини і сили набуває «дикий» капіталізм. Яка вже різниця, хто був героєм, а хто — злочинцем, якщо нині нема за що хліба купити! Тому ці чверть віку Україна прожила з тисячами пам’ятників Леніну та інших комуністичних функціонерів, імена яких звучали щоденно у назвах вулиць, міст та інших об’єктів. Більше того — обирали до парламенту комуністів, які грілися в теплих кріслах, періодично розводячи свою антиукраїнську риторику — фактично паразитуючи на українських ресурсах.
Але після вбивств на Майдані у лютому 2014-го, подальшої анексії Криму та розв’язання російсько-української війни на Донбасі стало зрозуміло — країну потрібно очищати від усіх символів чужинців-окупантів, які є приводом для Кремля вважати Україну своєю територією та будувати в ній свій «руській мір».
Велика хвиля декомунізації завершилася у нинішньому році. Не всі її сприймають навіть після явного прояву агресії і ненависті з боку північного сусіда. Але зробили правильно і назад дороги не буде. Цьому є просте логічне пояснення: ми в себе вдома, на своїй землі, маємо багату культурно-духовну спадщину, нікого ніколи не йшли завойовувати, давали відсіч тим, хто сюди приходив і нас завойовував. Тому й правда — на нашому боці.
Наші у світовому вимірі
За час незалежності були і приводи разом радіти і гордитися своїми співвітчизниками, які доводили цілому світові: українці — це сила! Пам’ятається, як зі сльозами на очах під виконання Гімну України гордо стояла на п’єдесталі золота призерка із фігурного катання на зимових Олімпійських іграх 1994 року Оксана Баюл. Радували своїми досягненнями непереможні боксери брати Клички, форвард Андрій Шевченко, «золота рибка» Яна Клочкова. Загалом призерами ставали 155 спортсменів — 75 чоловіків та 79 жінок — у 21 видові спорту. Феєрично перемогла на конкурсі «Євробачення-2004» Руслана Лижичко, а в нинішньому році знову перемога українки — співачка Джамала підкорила серця європейців із піснею «1944».
Та найбільше вражає нині сила духу наших захисників-патріотів, які боронять незалежність України сьогодні. Небесна сотня, незламні кіборги, рішучий «Правий сектор», «Азов», «Айдар», «Торнадо» та багато інших батальйонів української армії, яка міцніє з попелу, — наші Герої, яких славимо!
Майбутнє — за правдою
і прогресивним
мисленням
Час байдужий до кожного з нас. Він рухається зі швидкістю, неузгодженою ні з ким. А чи помічаємо ми, як він змінює нас, усе навколо? Чи могли ми у 1991-му знати, наскільки інформаційна ера близька до всеохоплюючого впливу? Всього за десяток років наше життя набуло зовсім іншого формату — мобільні телефони, комп’ютеризація, мережа Інтернет, соцмережі, банківські термінали, автоматична побутова техніка не лише в містах, а й у кожній сільській хаті, новітня сільськогосподарська техніка на полях (які, до речі, не заросли бур’янами!), яка збирає вдвічі більші врожаї, аніж за радянщини. Українці відмовилися від російського газу, котрий тримав нас у зашморгу, нагадуючи про нашу все ж «хитку незалежність». Заходи із енергозбереження, прозорого використання бюджетних коштів, впровадження фіскальної децентралізації — всі ці процеси розвиваються, хоч і ціною великих потуг і непопулярних кроків. І все буде добре в нашій хаті, де процвітатиме своя правда, і сила, і воля!
Наталія СТОРЧАК.
Фото Віктора КРАВЧЕНКА, Наталії СТОРЧАК і Лариси БАЧИНСЬКОЇ.