А роки летять, неначе коні воронії…

― Зачекайте ж, літа, на припорошеній сивиною дорозі, не поспішайте, вкривати інеєм шлях... Дозвольте ще намилуватися цим світом, бо дарує він таку гарну і безтурботну життєву пору життя, що жодним лютневим незгодам, жодним снігопадам та хуртовинам не здолати її, бо зцілює і надихає радість спілкування з правнуками та онучатами...

Хіба не щастя це у 90 років?

Для шполянина Петра Гапоновича Гайдаша, який 14 лютого вже зустрічатиме свій дев’яностий лютий, це саме те життєве джерело, з якого черпає він радість буття.

А що ж там, позаду, в життєвій скрині, з якої щороку дістає спогади?

― А вистачає всього, ― каже Петро Гапонович.

Там голодомор 33-го, який він пам’ятає й ніколи не зможе стерти з пам’яті. Бо й досі перед очима той страшний ранок, коли відчув поруч на печі, де спали з братом, його бездиханне опухле від голоду тіло… Там важкі роботи остарбайтера в Німеччині, куди його забрали ще 15-річним хлопцем. І Перемога, яку разом із друзями-остарбайтерами святкував у Берліні. І служба в Білорусі та Казахстані, на яку призвали вже в 1945-ому, після війни. Повернення додому ― до рідного села Мар’янівка, де минуло його дитинство, одруження, народження двох дітей ― доньки та сина, робота на Матусівському цукрозаводі, Сигнаївському радіовузлі, згодом ― на хлібозаводі та в місцевій лікарні села Мокра Калигірка, куди закинула доля...

Летять роки, як коні во-ронії, та в кожному з них залишається щось особливо дороге і бентежне. Ось вже й онуки стали дорослими. Їх у Петра Гапоновича четверо, ось підростають п’ятеро правнуків. Донька Надія, яка доглядає батька, огортає своєю турботою і теплом, онучка Олеся навідується щодня, правнуки не дають сумувати. Чого ще бажати?

Колись навчившись швацького ремесла у свого батька, не залишає це захоплення донині. Петро Гапонович досі шиє валянки своїм рідним, друзям, знайомим, допомагає доньці на городі, досі варить смачний борщ і лікує всю родину своїми народними порадами.

― Тато завжди був принциповим і наполегливим у досягненні своє мети, він ставив собі завдання і вперто йшов вперед, щоб його виконати, ― каже донька Надія.

― Наш дідусь і прадідусь — найкращий, ― наголошують внучка Олеся та правнук Ростик.

― Ми всі бажаємо йому міцного здоров’я, щоб разом зустріти 100-річний ювілей, тим паче, що він нам це пообіцяв, ― додають рідні Петра Гапоновича Гайдаша.

― Скрипуче дерево довго скрипить ― відповідає їм ювіляр, посміхаючись...

Лариса БАЧИНСЬКА.

14 лютого чудовий 90-річний ювілей зустрічатиме дорога для нас людина ― тато, дідусь та прадідусь, житель м. Шпола

Петро Гапоновича ГАЙДАШ.

З нагоди цього свята надсилаємо йому свої найкращі вітання!

Вдячні тобі, рідненький наш, за людяність твою, за щире і лагідне серце, за те, що поруч з нами.

Всю доброту, яка існує в світі,
Всю радість, що живе поміж людей,
Найкраще все, що є у цілім світі,
Даруємо тобі у цей святковий день.

Достатком хай оселя буде повна,
Нехай скликає друзів і гостей,
А ти — здоровий і щасливий —
В сто літ зустрів всій ювілей!

З любов’ю, донька Надія, четверо онуків та п’ятеро правнуків.