Останні тижні червня для голови Шполянської райдержадміністрації Володимира Потапенка видалися насиченими. Хоча дещо напружено і важко проводилися зустрічі з громадами сіл, та це дало змогу обговорити та пояснити питання, які цікавлять їх жителів. По-перше, такий діалог дозволив розпочати обговорення реформи — люди приходили на збори, бо їм не байдужа подальша доля громади і держави. По-друге, вони ставили багато питань, сумнівалися, навіть виймали калькулятори і прораховували майбутні можливості, чим задали конструктивний тон діалогу. По-третє, більшість з них розуміють, що стара система не дає сучасного розвитку, тому змінювати її треба негайно.
Відвідавши багато сіл та взявши участь у дискусіях, я зробила певні висновки, якими хочу поділитися з читачами.
Багато жителів сіл налаштовані не зовсім оптимістично, тому ставили багато запитань на кшталт: «Що це об’єднання нам дасть?», «Для чого адмінреформа потрібна, ми вже бачили провал не однієї реформи!», «Ця реформа знищить село і всі соціальні об’єкти» і т.д. Нічого дивного у таких запитаннях, як на мене, немає, адже це означає, що громадян насправді хвилює, чи виправдає себе нова реформа, як вплине на життя людей, на розвиток територій, чи буде вона добровільною і чи отримають громади більше можливостей? Гірше було б, якби до них не приїздили і не говорили з ними.
Щоб глибше вникнути в суть змін, пропоную замислитись ось над чим. Понад сім десятків років український народ жив у більшовицькому гетто, де жодна людина не могла вплинути на той чи інший процес, за неї все вирішувалося зверху. У нас сформувався совковий спосіб мислення, за яким ми бездіяльно чекаємо, що хтось прийде і щось зробить: дасть роботу чи за нас вирішить проблему. Керівництво діяло так: нам подавали вже зловлену рибу, ще й готову для вживання (часто-густо несвіжу). Прийшов час — і риба закінчилася, а годувати себе треба й далі, життя триває. Але попередня політика будівників комунізму позбавила нас віри у власну спроможність. Та й двадцять чотири роки незалежності Україна топчеться на одному місці, тому зберегла централізовану систему, яка контролює та позбавляє фінансування, знищуючи всі сфери життя, заплітаючи їх у корупційний спрут, що знекровлює і обездолює переважну частину суспільства. Чи потрібно міняти такий стан речей? Неодмінно. Ми втратили багато часу, тож мусимо визнати, що реформа давно назріла і потребує впровадження. Тож нам потрібна не риба, а вудка, якою ловитимемо поживу самі, без сторонньої допомоги. Зміни мають відбуватися з урахуванням регіональних особливостей, підкріплюватися законодавчо та фінансово. Тоді прийдуть очікувані результати.
Хочемо до Європи — міняймо мислення і світогляд
Якщо українці після Революції Гідності задекларували своє бажання увійти до європейської спільноти, то повинні розуміти, що для цього потрібно відповідно підготуватися: адаптувати державну систему під стандарти, зрозумілі Європі, та й самим мінятися. Тому йдеться про децентралізацію — перехід від адміністративно-командної системи до системи самостійних територіальних громад зі своїм ресурсом, повноваженнями, можливостями і бажанням облаштовувати дім за власним баченням. Грошей Європа владі не надасть, вона їх виділить громадам. Прикладом такого співробітництва може слугувати успішно реалізований у нашому районі проект ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», третя фаза якого триває нині у чотирьох селах Шполянщини. Фінансування міні-проектів з боку ЄС іде не через сільську раду, а на рахунок створеної громади села, яка сама визначає пріоритети, замовляє проектно-кошторисну документацію, шукає підрядника і реалізує задумане (ремонт ФАПів, шкіл, впровадження енергозберігаючих технологій). Показовим є те, що влада зовсім не втручалася у цей процес, тому жодної копійки не вкрадено, гроші витрачалися раціонально та прозоро, претензій і нарікань — жодних. Не вірите? Запитайте у капустинців, лебединців, скотарівців чи матусян. Майбутня об’єднана територіальна громада — це подібна модель. Її рахунком не зможе ніхто розпоряджатися, окрім неї самої, а для його наповнення існуватиме декілька основних джерел, які сьогодні спрямовані до центрального державного бюджету, тому ніхто не може прослідкувати їх подальший шлях. Впевнена у своїй правоті, коли скажу, що, наприклад, гроші на ремонт розбитих доріг у Кавунівці чи Соболівці, передбачувані з акцизу на бензин, губляться в заплутаних схемах, що дають змогу розвивати будівництво вишуканих маєтків у Кончі-Заспі. І не важливо, хто приходить до влади — комуністи, націоналісти, демократи, регіонали, «свободівці» чи найпорядніші моральні авторитети — ніхто не в змозі подолати корупцію. На жаль, красти у великих масштабах продовжують і після загибелі патріотів на Євромайдані та на фронтах Донбасу. Бо не в особистостях справа, а в системі, яка поглинає навіть найсвятіших.
Будуємо модель, рахуємо гроші
Нині представники Черкаської обласної держадміністрації, обласної ради, райдержадміністрацій, громадські активісти постійно проводять консультації з представниками сільських, селищних, міських та районних рад, щоб разом детальніше вивчити положення закону про добровільне об’єднання громад та скласти перспективний план-модель майбутніх громад. Так, 15 червня в Шполянській райдержадміністрації відбулася зустріч громадсько-політичного активу Шполянщини з головою Черкаської облдержадміністрації Юрієм Ткаченком та директором департаменту фінансів Наталією Кравченко. Під час зустрічі Володимир Потапенко представив широкому загалу змодельований перспективний план об’єднань територіальних громад Шполянщини, яких в результаті обговорень і консультацій у селах району вирішено створити шість замість попередніх п’яти: Шполянська (Шпола, Лозуватка, Кам’януватка, Топильна, Терешки, Ховківка, Сердегівка, Кримки), Лебединська (Лебедин, Журавка), Лип’янська (Лип’янка, Межигірка, Водяне, Нечаєве, Маслове, Веселий Кут, Витязеве, Козачани, Ярославка, Нова Ярославка, Антонівка, Коротине, Глиняна Балка, Кавунівка, Товмач), Васильківська (Васильків, Капустине, Соболівка, Скотареве, Іскрене, Георгіївка), Сигнаївська (Сигнаївка, Надточаївкка, Бурти, Мар’янівка), Матусівська (Матусів, Станіславчик). Також Володимир Миколайович ознайомив присутніх із економічними показниками терито-ріальних громад після їх можливого об’єднання. Всім представникам громадсько-політичного активу району, які мали бажання висловити свою думку, було надано слово. Так, у підтримку перспективного плану виступили сільські голови сіл Васильків та Лебедин Іван Дубина та Олексій Рудас, депутат районної ради Олексій Пірогов. Про те, що реформуватися потрібно, але з певними застереженнями, говорили директори шкіл Микола Гнатик, Лариса Бобошко, представник галузі культури Дмитро Вовк, сільський голова села Топильна Михайло Барбаш, голова районної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів Віктор Слюсар, голова Громадської ради при Шполянській райдержадміністрації Сергій Осаула. І думка кожного є слушною, бо ми повинні враховувати щонайбільшу кількість ризиків, щоб прийти до бажаного результату.
Які ж позитиви дає нам добровільне об’єднання громад?
Як гласить закон, громади, які об’єднаються, отримають цілий ряд додаткових «бонусів» — ПДФО, акциз, екологічний податок та інші. Також об’єднаним громадам надходитимуть кошти з Державного фонду регіонального розвитку на покращення інфраструктури із розрахунку на кожного жителя. До того ж, за умови проведення добровільного об’єднання громад, Європа обіцяє виділити Україні понад три мільярди євро. Ці кошти можна залучити для ремонту доріг, покращення стану шкіл, ФАПів та сільських осередків культури, і ніхто не вправі диктувати — закривати їх чи ні. Громада сама вирішуватиме доцільність і раціональність утримання того чи іншого закладу. Виходить, що людям ніхто вже не нав’язуватиме правила, їх контролюватиме лише українське законодавство, а не голова райдержадміністрації, «губернатор» чи керівник фінуправління. Потрібно забувати стереотипне «нам зроблять», «нам дадуть», «за нас вирішать», «по-нашому не буде». Відтепер люди господарюватимуть на своїх територіях самостійно, при цьому розпоряджаючись відповідним ресурсом. Бо нинішня сільська рада — це орган самоуправління з обмеженими повноваженнями і можливостями, до рахунків якого має доступ Київ, а громаді доволі часто доводиться роками чекати підкріплень, щоб реалізувати заплановане. Тобто, своїми ж грошима розпорядитися проблемно та ще й використання землі не вправі контролювати — це сьогодні робить агентство в Черкасах (як на мене — абсурдно!). Об’єднані ж громади отримають повноваження розпоряджатися землею (архіважливо!), до того ж і тією, яка нині розташована за межами населених пунктів. Проте для цього потрібно ще внести зміни до деяких нормативних актів. Ось де справді існує острах, що незацікавлені у реформі впливові кола можуть зірвати прийняття потрібних документів.
Законом «Про добровільне об’єднання територіальних громад» передбачено прийняття перспективного плану обласною радою. Тому шполяни після обговорення проекту закликали обласного керманича посприяти затвердженню цієї моделі на сесії обласної ради.
Отже, реформа — це реальна можливість отримати права й фінанси, шанс для вирішення багатьох проблем, у тому числі — подолання корупції, бідності населення. Метою реформи є створення фінансово самодостатніх громад, а також наближення держави до людей. Після прийняття перспективного плану об’єднання громад на рівні держави порахують територіальні, фінансові, тобто кількісні параметри.
Безперечно, люди мають отримувати роз’яснення, вичерпні відповіді на запитання, тож потрібно продовжувати обговорення у конструктивному руслі, обмінюватись думками і формувати свою власну концепцію, надавати пропозиції.
Як сприймається в народі ідея переформатовуватися?
За словами експерта черкаського «Офісу реформ» Сергія Маслака, під час виїздів у громади не завжди виникає порозуміння. «Люди бояться, у першу чергу, брати на себе відповідальність. З одного боку, говорять про те, що 4-ма керівниками громад управляти легше, ніж 34-ма сільськими головами, а з іншого — пропонують зробити об’єднання недобровільним, а всю повноту відповідальності «перекласти» на державу. Лунали навіть такі заклики: «Реформу ж ініціював Президент. То нехай він сам особисто людям усе й пояснює. Хоча ми й наголошували на тому, що об’єднання є процесом добровільним, а перспективний план — це лише модель, до якої в будь-який момент можна внести зміни» Як повідомила голова обласної ради Валентина Коваленко, під час перших зустрічей сільські голови були категорично налаштовані проти об’єднання, нині ж зрушення відбуваються: вже 50% сільських голів готові об’єднатися, адже прорахували, що це економічно доцільно. Однак не всі сільські голови правильно інформують громаду, іноді доносять негативну інформацію. «Питання стоїть не в знищенні села, а навпаки — у порятунку кожного з них, — запевнила Валентина Михайлівна, — оскільки село — наша духовна скарбниця, культура, те, що відрізняє нас, українців, від інших народів».
Як приклад бажання розвиватися є Луганська область, де безпосередньо тривають військові дії, днями було ухвалено перспективний план об’єднання громад. Черкащина з першої спроби на це ще не спромоглася, тож на наступних сесіях облради можуть бути знову розглянуті сформовані перспективні плани по районах і добре було б, аби час не був згаяний.
Наталія СТОРЧАК (фото автора).