У липні відзначається День Флоту України. Цю дату не оминуть увагою члени громадської організації «Спілка моряків Шполянщини», до якої входять люди різних поколінь, різних звань та строків служби. Вони виконували свій військовий обов’язок на чотирьох флотах – Північному, Балтійському, Тихоокеанському та Чорноморському.
Хочеться розповісти про братів Хабленків, доля яких тісно пов’язана з морем. Обидва — Олександр та Анатолій — корінні шполяни, випускники місцевих шкіл.
Мічман Олександр Хабленко — керівник спілки моряків нашого району. У 19 років був призваний на флот прямо з першовересневої лінійки у Ватутінському училищі механізації.
Спочатку — навчальний загін підводного плавання у Севастополі. Потім 1500 курсантів відправили на Північ у Сєвєромосковськ для подальшого проходження служби. Олександр Олексійович служив на атомних підводних човнах 6 років. Мічман Хабленко пройшов усі північні моря, та, правду кажучи, увесь світ, але під водою. Іноді по кілька місяців не бачив берега. Доводилось ходити в рейс навіть під лід. Мабуть, про таких, як Олександр Хабленко, писав поет: «Берегли ми свій військовий стяг. Багато літ на кораблях залишив. Де тільняшку і бушлат одяг…».
Анатолій Хабленко був призваний у 1968 році на Чорноморський флот з Харківського заводу «Серп і молот», де працював токарем. Служив 3 роки у Севастополі на ракетному крейсері «Дзержинський» автоелектриком групи управління військ. Довелося побувати у портах багатьох країн: Болгарія, Франція, Єгипет, Нігерія. Був учасником військових навчань «Океан».
Тоді вийшли в Атлантику, піднялись до північного полярного кола, потім опустились до екватора. Демобілізувався в 1971-му.
Оскільки брати кілька років служили одночасно, доля подарувала їм зустріч навесні 1969 року. Перебуваючи у відпустці, старший – Олександр — відвідав брата-матроса крейсера «Дзержинський» у Севастополі.
Служба на Військово-Морському флоті у ті часи була непростою, — тривала «холодна війна», труднощі якої моряки несли на своїх плечах. Тисячі несподіванок підкидала водна стихія. Моряк народжується в морі, а служба на флоті — це школа життя. Вона нелегка — постійне навчання, напрацювання по бойових завданнях, доведені до автоматизму. Поряд — бойові друзі, взаємодопомога, моральна підтримка, турбота командирів. Хто служив у ВМФ — дисциплінований, любить порядок і охайність. Брати Хабленки служили на совість, відчували велику відповідальність.
Вони вдячні долі за те, що проходили військову службу на флоті: «Враження — на все життя, їх викреслити з пам’яті не можна». Обидва бережуть флотські альбоми фотографій. Олександру та Анатолію є про що онукам розказати і між собою є про що згадати. Адже морська стихія, манлива сила моря, світ суворого та незвіданого назавжди заполонили їх. Демобілізація – це радість і печаль водночас. Командири пропонували залишитись, але мала батьківщина кликала до себе.
Олександр Олексійович та Анатолій Олексійович щиро вітають усіх ветеранів флоту Шполянщини (а це понад 100 осіб) зі святом — днем Флоту України! Бажають віку довгого, здоров’я доброго, неба над головою безхмарного та настрою гарного. Нехай усі справи будуть вдалими, а вашим сімейним кораблям — сім футів під кілем!
Запрошують на зустріч 7 липня, в неділю, на 11:00 до парку Слави.
НАДІЯ СВІТЛА