Описуючи історію медицини Шполи, я зупинявся на багатьох яскравих особистостях, які залишили вагомий вклад в її розвиток. Багато талановитих, відданих справі, професійних лікарів та медсестер працювало в різних відділеннях. Окремою та специфічною ділянкою роботи була й залишається робота в школах.
Шполянщині пощастило, що на території Верхньої Дар'ївки уцілів палац Олександра Абази, на базі якого були добудовані спальний корпус та харчоблок й розташувався навчальний заклад. З 1956 року тут існує школа-інтернат й з 13.01 1962 року в ній беззмінно працювала медичною сестрою Валентина Іванівна Зіякаєва (дівоче Колодєєва).
Народилась Валентина Іванівна 26 квітня 1939 року на сусідній Кіровоградщині в с. Петроострів, тоді Хмелівського району (нині Новомиргородський). Сталось так, що всі роки шкільного життя її виховувала бабуся, в 1957 році після десятирічки вона переїздить до Шполи, де поселились батьки.
Цього року на базі райлікарні відкрились восьмимісячні курси медсестер під егідою Червоного Хреста. Керував ними Чорнобильський Юхим Абрамович, а головним куратором був Шептицький Григорій Павлович. Як організація, Червоний Хрест знаходився в приміщенні районної санепідстанції в будівлі на місці нинішньої міської ради. Заняття з майбутніми медсестрами проходили в приміщенні поліклініки (нині податкова служба, що по вулиці Соборній). Викладали дисципліни лікарі райлікарні.
Після успішного завершення курсів Валентина Іванівна була зарахована на посаду медстатистика санепідстанції. У 1959 році, за збігом обставин, з подругою виїхала до далекого Приморського краю, порт Находка, де рік працювала медсестрою в дитячому садку. Там же знайшла свою долю і незабаром народилась старша донька. У 1961 році повернулась до Шполи і з 13.01.1962 року зарахована медсестрою школи-інтернату, тодішнім головним лікарем Нековалем В. Т.
Скільки складних, часто зламаних дитячих доль пройшло через серце Валентини Іванівни.
Співпереживання, співчуття, емпатія – це риси, які властиві їй, і які лікували дитячі душі. У різні роки був різний контингент учнів і вимагались різні, індивідуальні підходи до дітей. Уважна, професійна медсестра знала не тільки медичний бік життя кожної дитини, а й історію життя та сімей, в яких народжувалися та виростали діти.
З першого жовтня 1963 року по 30 вересня 1965 року пройшла дворічні курси медсестер в вечірній час без відриву від виробництва. Заняття відбувались в старому пристосованому дерев'яному приміщенні, яке знаходилось на території першої школи.
Пізньої ночі прошкувала пішки через ліс наодинці додому до школи- інтернату. Маючи практичний досвід роботи, ділилась ним з початківцями курсів. З того часу дружить з Катериною Федотівною Лимар з села Журавки, яка всі роки трудової діяльності пов'язала себе з тублікарнею, а потім будинком-інтернатом для психічнохворих дітей, що в селі Лебедин. Підтримують телефоном зв’язок і сьогодні. Діляться споминами та проблемами, які обсідають на старість.
У 1994 році, в зв'язку з сімейними обставинами, Валентина Іванівна була змушена залишити улюблену роботу. Роки та житейські біди не зламали цієї жінки, вона і нині залишається такою ж доброю, відвертою, щирою, розсудливою та господарською. Щира подяка та низький уклін людині, яка віддала найкращі роки роботі з дітьми. І на сьогодні Валентина Іванівна в розмові з радістю згадує роботу, колег, вчителів, дітей, радіє своїм внукам.
Олексій Пірогов