Минулого тижня до редакції «Шполяночка+» звернулася жителька села Коротине Тетяна Кравченко, яка розповіла про неймовірну проблему, яка спіткала її родину. З грудня минулого року трійко її дітей не відвідують школу. Все — через небажання водія «шкільного автобусу» забирати їх та возити до школи по побитій дорозі. Як стверджують в РДА, діти отримували освіту дистанційно, за так званим «індивідуальним планом». От тільки як це можливо, коли в селі повністю відсутній мобільний зв’язок, а стаціонарного телефону та Інтернету сім’я не має? Хто винен, що у ХХІ столітті діти не мають змоги навчатись, дізнавалась «Шполяночка +».
Село Коротине входить до Антонівської сільської ради, там нині проживають близько 60 людей, серед них — четверо дітей, які навчаються в Антонівському НВК. Їх до школи має возити «шкільний автобус». Але, як розповідає мама трьох діток Тетяна Харченко, з грудня минулого року автобус перестав їздити до Коротиного, бо, буцімто, водій боїться туди їхати через погану дорогу.
— Ми хоч і живемо в такому маленькому селі, але ж ми — теж люди і хочемо нормально жити, хочемо, щоб наші діти ходили до школи, — обурюється мати. — Ми зверталися і до сільської ради, і до орендаря земель в нашому селі — СПОП «Відродження», але у відповідь чуємо лише порожні обіцянки. Тим часом діти сидять удома вже майже третій місяць. Мобільного покриття в селі немає, для того, аби взяти у вчителів домашнє завдання, доводиться виходити надвір та дертись на найближчий пагорб. Та тільки ж, як діти мають вирішувати задачки з фізики та математики без пояснення вчителя?
Очевидно, дізнавшись, що проблемою Харченко зацікавились журналісти, сільський голова Антонівки Олег Годлевський кинувся негайно діяти — вирішив за власний рахунок возити коротинських учнів до школи. Як запевняє в усній розмові — про проблему дізнався лише минулого тижня. За його словами, директор Антонівської школи не інформувала про ситуацію, тому і жодних дій по її вирішенню не вживалось.
— На водія я впливу не маю, я не випускаю його на рейс, що я можу йому сказати? — пояснює сільський голова. — Я був у відділі освіти, і ми вирішили, що я до кінця навчального року довозитиму цих дітей на своїй машині. Взагалі про цю проблему мені ніхто нічого не казав. І школа не повідомляла. Я вперше дізнався про це на минулому тижні.
Натомість, як виявилось, у повному обсязі ситуацією володіли районні чиновники освіти. Принаймні самі так запевняють. Стверджують, що дітей, коли можна було, автобус забирав, а коли не можна вони вчились дистанційно, згідно з індивідуальним планом.
— Це неправда, що автобус дітей не забирав. Коли міг, тоді й забирав. Дорога там взимку не чистилась, а зараз все розтануло, тому й не міг забрати. Ми цю ситуацію знали із самого початку. Діти навчались за індивідуальним планом, дистанційно, коли не могли потрапити до школи. Вони телефонували і отримували домашнє завдання, — пояснює начальник райвідділу освіти Павло Вербівський.
Те ж саме стверджує і заступник голови Шполянської РДА Ольга Шпиця. Більше того, чиновниця переконує — це не їх проблема, це сфера відповідальності сільського голови, який не вжив необхідних заходів та й ставлення водія виправдовує, мовляв для безпеки дітей.
— Не їздив автобус, бо там погана дорога і були побоювання, що водій не впорається з керуванням, і автобус з дітьми може перевернутись. Десь в Україні був випадок, я не пам’ятаю точно, коли перекинувся автобус зі школярами. (… мабуть чиновниця має на увазі випадок у Литві, коли на початку грудня постраждало 10 дітей. Бо це єдиний випадок, про який повідомляли ЗМІ. Інших, тим більше в Україні, не фіксувалось — ред.) Взимку там було слизько і водій відмовився сам туди їздити. Зараз там все розкисло і вода стоїть. Відділом освіти було вирішено дистанційно займатись з цими дітьми, — розповідає Ольга Шпиця. — За цю проблему вся відповідальність покладається на сільського голову. Він вже й почав її вирішувати. Навіть якщо дорогу не відремонтують, він до кінця навчального року сам їх возитиме до школи.
Що стосується дистанційного навчання — новаторство в освіті — це звісно добре. Якби не одне але. В Коротиному повністю відсутній мобільний зв’язок, стаціонарного телефону та Інтернету в сім’ях немає. Тож яке може бути «дистанційне» навчання, якщо воно має передбачати використання комп’ютерних і телекомунiкацiйних технологiй, якi забезпечують iнтерактивну взаємодiю викладачiв та тих, хто навчається на рiзних етапах, а також самостiйну роботу з матерiалами iнформацiйної мережi. У цьому конкретному випадку диктування домашнього завдання по телефону зовсім не асоціюється з таким формулюванням. Тож позиція чиновників від освіти про дистанційне навчання швидше нагадує банальну «відмазку» — вчепились в цю рятувальну формулу і вставляють її, де потрібно і де не потрібно. А що? Диктували ж з відстані, тому і дистанційне.
Всі ці виправдання: про випадки в Україні, дистанційне навчання, про погану дорогу — більше нагадують рівень дитячого садка — «я не винен», «я нічого не знав», ніж справжнє вирішення проблеми. Та й хіба неможливо було раніше розглянути інші варіанти транспортування школярів. Підняти з крісел чиновницькі сідниці та спробувати вирішити це питання, а не знаходити виправдання. У цьому контексті пригадується давнє прислів’я: хто хоче — шукає можливості, а хто не хоче — виправдання.
Дорога з Коротиного до Антонівки дійсно більше нагадує переквацяне болото і автобусу досить важко подолати цей короткий шлях. Але ж хіба не для цього є ціла купа кабінетів з чиновниками, які повинні вирішувати проблему? Та й місцеві орендарі могли б допомогти людям.
— Землі у Коротиному — в оренді у великого сільгоспвиробника СПОП «Відродження». Але саме ця дорога «Відродженню» не цікава. Вони користуються польовим шляхом до Соболівки. Тож нащо витрачати кошти, якщо селяни і так під контролем через укладені довгострокові договори, яких на руках вони, до речі, не мають. Нащо проявляти якусь соціальну активність, адже це не приносить прибутку, — каже батько дітей Василь Олексійович.
Лишень, коли проблемою зацікавились журналісти, справа з цією дорогою зрушила з мертвої точки. Так, владці активно почали цікавитись ситуацією і розповіли, що гроші «Відродження» вже перерахувало на місцевий кар'єр, який як тільки запрацює, одразу дасть щебінь і дорогу приведуть у порядок. От тільки невже це неможливо було зробити восени, коли почався сезон дощів і видно було, що до весни дорога просто зникне?
Шкода, що невід’ємною в нашій державі вже стала банальна формула: як тільки починається розголос, тоді чиновництво одразу згадує про потреби пересічних громадян, про якісь їхні бажання та права, у тому числі гарантовані Конституцією України. А невже не можна робити все вчасно, а не бігти позаду потяга, яким є розголос і «шум», вигадуючи на бігу виправдання? Та для цього треба повилазити із чиновницьких крісел і йти до людей, цікавитись їхніми проблемами і труднощами — хіба не для цього ви йшли у владні кабінети?!
Сергій ЗУБАТОВ