Є скарби, які заховані в землю, а є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам'ять роду, його звичаї, традиції.
Мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишиванка, дідусева казка, пожухлий від часу лист-трикутник — все це наша пам'ять, наші символи, наша історія. Не вивітрити з пам’яті, зберегти ці символи людського духу від забуття і байдужості — головне завдання членів гуртка «Першоджерело» в Лебединському НВК №1. Отож і мета зустрічі учнів з місцевою жителькою Катериною Крещенко — зачерпнути водиці із джерела роду нашого, звернутися до народної мудрості, ознайомитися з особливостями лебединської кухні. Катерину Порфирівну Крещенко, людину чесну, працьовиту, знають не тільки у нашому районі, а й у самому Києві. А шанують її за те, що вона вміє дуже смачно готувати українські національні страви і знає багато секретів з прадавніх традицій наших попередників. Що ж повідала дітям майстриня-кухарка, що дізналися нового учні? «У давні часи, у нашому селі гордістю оселі була піч. Вона займала багато місця в хаті, та господарі за цим не жаліли. Бо піч служила для обігрівання, випікання хліба, готування їжі, на печі спали, сушили зерно. Біля печі відбувалося сватання. Піч жінки розмальовували, прикрашали, закурені місця білили глиною. Саме по печі судили про саму господиню: якщо піч вибілена, прибрана, то господиня роботяща, охайна», — повідала жінка.
Поділилася господиня рецептом випічки стародавнього хліба. «Дріжджів раніше не було, — розповідала Катерина Порфирівна. — І щоб гарний був хліб, варили шишки хмелю. Потім цим відваром запарювали пшеничні висівки та сушили. Після кожного випікання хліба залишали кусочок сирого тіста на наступну випічку. Кисле сире тісто змішували з сушеними пшеничними висівками і замішували хліб. Його пекли часто, бо родини були великі. Цукерки дітям заміняли солодкі буряки, які також запікалися у печі. Їх змішували із сушеними сливами, яблуками, вишнями. Це була також начинка і для пирогів. У селі були чоловік та жінка, які займалися випіканням печива, яке продавали на базарі. Робили також бублики із цукру. Цими солодощами хрещені батьки пригощали своїх хрещеників, які приносили їм вечерю на Різдво».
Повідала господиня і секрет приготування затірки. Молочну затірку готували на весілля. Про неї селяни навіть склали пісню. Холодець на весілля розливали у дерев’яних ночвах і виносили на горище холонути. Кусочками нарізали на тарілки і подавали на стіл.
Вразила учнів розповідь про посуд, яким колись користувалися лебе динці: маслобійки, копистки, бодні, у яких зберігалося са- ло. Варення варили у мідному посуді. Верх його обмазували глиною, щоб не пригоріло. Варили на вулиці, на цеглинах. Із напоїв у лебединців дуже користувався популярністю узвар, який готувався із сушених фруктів та меду. Таким смачним цілющим узваром та солодощами пригостила Катерина Порфирівна дітей. Учні були дуже вдячні цій добрій, щирій господині за цікаву розповідь, людську теплоту.
Зоя ГЕРАЩЕНКО, керівник краєзнавчого гуртка «Першоджерело» с. Лебедин.