Нещодавно повернулись додому бійці 128-ої гірсько-піхотної бригади, які власними силами пройшли коридор вогню. Семеро героїв — Володимир Височин, Ігор Сімон, Владислав Паренко, Василь Викиданець, Ігор Долашко, Іван Шкредко та Олександр Діхтяр зуміли витримати це нелегке випробування долі. Жителі сіл Сигнаївки, Мар'янівки і Матусова зустріли їх теплим прийомом: з квітами, гарячим чаєм, смачними пиріжками, що пахнуть любов'ю і турботою, сльозами радості з легкою посмішкою на обличчі. Всі жінки та чоловіки огорнули бійців не тільки теплими обіймами, а й словами подяки.
За словами бійця 128-ої бригади Володимира Височина (позивний «Шериф») терористи постійно відкривали прицільний вогонь, що тривав ввесь шлях, допоки вони їхали в районі Дебальцевого. Це було своєрідне «пекло», де не було ні допомоги, ні буханки хліба та води, ні теплого одягу і підтримки, лише власна надія на життя та віра в те, що Бог допоможе перетнути цю лінію смерті. Вони жили в окопах, у відвойованій старій фермі, де холод проймав до кісток. І щойно вони прибули додому, відразу ж згадали найстрашніші моменти, коли було важко зробити вибір. Це страшно... Коли бачиш ті очі дорослого чоловіка, наповнені сльозами болю через залишеного друга на полі бою з кривавою раною і водночас сльозами радості, що повернувся живим, відчуваєш такий душевний біль, ніби зазирнув у пам'ять бійця й побачив те палке вогнище смерті. Тільки подумати, місяці без крихти хліба і краплі води, а лише з надією на волонтерську допомогу, вони згадували Шполу, людей, які розуміли, що без підтримки їм важко боронити свою країну. А тому щиро дякували за підтримку з боку Шполянщини.
Наймолодшим із них був 21-річний Олександр Діхтяр. З 2 грудня він знаходився в зоні АТО, адже безпосередньо вважає своїм обов'язком боронити незалежність держави та честь українців. Олександр каже, що якби вони не зуміли вийти із зони, то напевно залишились там і полягли б у запеклім бою. Вся команда запевняла: «Якщо ми будемо дружніми, ворог буде розбитий!». Це й стало своєрідним гаслом 128-ої бригади.
Пам'ятаймо ж всі, що доріг так багато, а в нас вона одна — до волі, до перемоги. Для когось воля — це сміття, а для українців — понад усе. Війна вривається у наше житя іржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили. Тому подолаймо ворога разом, віддаймо всю свою силу до останньої краплі на здобуття перемоги! Ми — єдиний народ, який ніколи не буде рабом, бо раби — це нація, котра не має слова, а ми — вільний птах, що злітає до небесних височин свободи, ми — українці і гордимося цим.
Каріна АВЕР’ЯНОВА, учениця 11 класу Сигнаївського навчально-виховного комплексу.
Фото Віктора КРАВЧЕНКА.