Національні історичні пам’ятники — це живі свідки історії народу. Їхня мовчазна мова нагадує людям про боротьбу їхніх предків за щастя нащадків. Ці живі свідки виховують у наших поколіннях нових борців за національні ідеї, пов’язують мертвих, живих і ненароджених у безсмертну націю. Стародавні будівлі, пам’ятники національним героям, їхні могили, мистецькі, літературні, музичні твори формують із несвідомого загалу націю. Знищити ті пам’ятки та пам’ятники, матеріальні й духовні, — це один із засобів знищити народ. Московія почала нищити українські історичні пам’ятки на другий день по нашій поразці у Переяславі 1654 року.
Зокрема, наші церкви Московія почала руйнувати не 1917 року, а на 250 років раніше. Руйнували «богобоязненные христиане» — єпископи. Московський князь Андрій Боголюбський 1169 року сплюндрував Київ так, що татари 70 років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців, у Києві було 40 церков, він був багатшим за тодішні Лондон і Париж. Коли треба було відремонтувати портал Успенського собору Києво-Печерської лаври, Московія використала 1901 року цю нагоду, щоб ліквідувати всі «нежелаемые следы латинского влияния», — як пояснила московська Академія мистецтв. Усередині собору знищили фрески, образи засновників: київських князів, митрополитів, гетьманів, козацьких полководців, з поміж них — Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості бароковий іконостас. А мали відремонтувати лише ганок.
Знищуючи 1775 року Запорізьку Січ, Московія порозбивала всі могильні плити, хрести, пам’ятники, переорала запорізький цвинтар. У 1928 році, руйнуючи Мгарський монастир, більшовицькі московіти знищили на його цвинтарі всі могильні пам’ятники козацьких могил (на кожному було вирізьблене ім’я), вирубала сторічні дуби, засипала монастирське озеро, зруйнувала до основи монастирські будинки. Нищили не «релігійні забобони», а історичних свідків колишньої волі України. З тією ж метою Московія знищила шведські та українські могили під Полтавою.
Після 1917 року Московія руйнувала українські історичні пам’ятки вже відкрито, не ховаючись за «перебудови», за 40 років більшовицького панування стерла з лиця землі українських історичних пам’яток тисячократно більше, ніж монархічна за 300 років.
Лише за 1934—1935 роки не стало 40 наших стародавніх церков, серед яких були такі, що Україні заздрили мистецтвознавці Франції, Англії, Німеччини.
Московія вишукувала і нищила кожну найменшу згадку про гетьмана Івана Мазепу так ретельно, що Україна фактично не має історичних документів про нього.
Українську культуру, господарство і самих українців московіти завжди нищили всіма засобами, робили це московський уряд, московська церква, московське суспільство, московський народ. І за 330 років жоден московіт не запротестував, навпаки — все схвалювалося.
Малороси, духовні раби, хохли, переконують українців забути московське ґвалтування України. Посилаються на нашу культурність, християнство, стверджують, що московський народ добрий. Мовляв, то його провідники женуть убивати, грабувати, знущатися. І коли цих поганих провідників, того Путіна не буде, все стане по-іншому. Це наївність і легковажність, яка дуже дорого нам може обійтися. Радять називати вулиці вишневими, затишними, черешневими. То чому вже не перекотиполе, амброзієва, полинова? Все це ознаки духовного рабства, виродження. Змінивши назви вулиць, міст, прийнявши пам’ятники катам, насадженим нам московітами, ми робимо лише перший крок до вивільнення з ідеологічного ярма, змосковщення, совковості.
Навіть легковірний, глухий і сліпий хохол після окупації Криму, захоплення частини Донбасу збагнув велику правічну правду, що боротьба за державне визволення України — це насамперед визволення від московської духовної неволі. «Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок», — сказав німецький державний муж Артур Мьоллер ван ден Брук.
День розплати України з Московією настав.
Олексій ПІРОГОВ.