Немає позитивної ноти у настроях українців. Чомусь жодна влада за 26 років в Україні не стала прогресивним і національно свідомим подвижником. Тупцюємо на одному місці та обурюємося все гіршим станом економіки, культури, добробуту пересічного люду.
Дивлюся я на телеканалі «112» програму Дмитра Гордона і цілком поділяю його думку: досить нас дурити, вішати локшину на вуха. Всі ці 26 років навколо державної годівниці ходять одні й ті ж вгодовані, випещені «обличчячка», лише міняються місцями, а риторика їхніх порожніх обіцянок не міняється. І головне, ця так звана еліта далека від національних інтересів, бо виховувалася лукавою совєтською системою, котра живіша всіх живих. Нема в них щирого вболівання за Україну, її національні цінності, державні інтереси. І гнилою є їхня сутність.
Перший наш керманич настільки був мудрим, що «проскакував між крапельками», другий дві каденції руйнував сільське господарство й промисловість, бренькаючи на гітарі. Наступний хвалився «чистими руками, які не крали», потім терпіли пахана, «двічі не судимого», що тепер відпочиває на лаврах у «старшого брата», нинішній же — сном-духом не відає ні про офшори, ні корупціонерів. І серед цих «небожителів» є ще одна особа, взагалі бідна, як церковна миша: ні хати, ні квартири, ні автомобіля, ні гаража не має, живе на «скромну зарплату».
Та ніхто з них «з торбою по селу» не ходить, а відвідують переважно Канари, Мальдіви, Кіпр та іншу екзотику. Пересічний же народ у своїй переважній більшості стає все біднішим. А життя біжить так стрімко…
Єдиною надією і розрадою, що шила таки в мішку не сховати, є преса, радіо, телебачення, особливо — Інтернет, де все видно, як на долоні. Жоден з наших гарантів не живе так, як простий люд. «Верхи» не знають, як можна прожити на 1,5-2 тисячі гривень в місяць в той час, коли самі вони отримують десятки і сотні тисяч на місяць. Той, хто стає до державного керма, після свого обрання мав би сказати чітко і переконливо для всієї чиновницької вертикалі: «Не крав і вам всім не дам красти!» І якщо хтось перетне межу, то, як сказав один кіногерой, — злодій має сидіти у в’язниці. Без жодних варіантів.
Але чому це жодному гаранту не вдається? Вже створили безліч антикорупційних комітетів, бюро, всіляких відомств. А віз так і не рушає з місця. Кожне гучне затримання корупціонера закінчується пшиком. Його відпускають на поруки, під заставу, і він благополучно тікає з країни.
Виникає наступне питання, і не в мене одного. Поруч Європа, до рівня якої ми так прагнемо, де народ живе в добробуті. Вони хіба з іншого тіста зліплені? Чи їм інше сонце світить? Багатюща країна, а живемо в злиднях! За офіційними даними, 45% (насправді, набагато більше) бізнесу знаходиться в «тіні», а це половина бюджету держави. Про що це говорить? Про те, насамперед, що риба завше гниє з голови.
Для того, щоб вивести бізнес із «тіні», влада має домовитися з ним про взаємовигідні позитивні умови. Тоді й податки будуть справедливими, і зарплати, і пенсії достойними, і нікому не буде вигідно порушувати закони. Не вірю, що це неможливо зробити.
Тож, певно, варто глибоко замислитись перед тим, як вкотре віддавати свій голос за претендента на державну булаву. Він має стати справжнім гарантом достойного життя в Україні, за яке віддали життя вже тисячі найкращих наших співвітчизників. Уважно придивляймося до тих, хто претендує на головне крісло країни, та відкидаймо набридлих і нечесних.
Костянтин ЛОПАТІН, м.Шпола