В народі кажуть, що Бог посилає на долю людини стільки випробувань, скільки вона зможе витримати. Наша Україна така молода, а вже скільки випробувань вона витримала. Нам вдалося зробити Революцію Гідності на Майдані. Українці повстали, щоб боротися за незалежність нашої країни. Потім настала війна. Як багато сліз, горя і страждань в одному слові. Раніше про війну я знала лише з телепередач, багато про неї розповідали в школі вчителі.
Навіть у страшному сні я не могла уявити, що в нашій країні відбуватимуться воєнні дії, а мій брат Владислав захищатиме нашу єдність і волю. Як тяжко було щодня чекати його дзвінка, щоб тільки почути такий рідний і водночас далекий голос.
Радість сповнювала серце, коли наші захисники звільняли захоплені терористами містечка на сході України, відбивали втрачені позиції, повертались живими додому. Як боляче було дивитися у новинах про безліч терористичних актів, людські жертви та скалічені життя. В моєму серці жили змішані відчуття: страх за братове життя і водночас гордість. Гордість за те, що мій брат разом з побратимами майже місяць піддавалися нищівним обстрілам — з одного боку іх обстрілювали сепаратисти, а з іншого — російські найманці. Я молила Господа, щоб хлопці вижили і повернулися додому неушкодженими. І якою була моя радість, коли нашим захисникам вдалося вирватися з оточення.
У свої 12 років я зрозуміла, яке крихке слово «мир», що потрібно цінувати кожну хвилину свого життя на Землі, любити і оберігати своїх рідних та близьких, бути милосердними та дружними. Адже лише тоді, коли ми всі разом — ми все здолаємо і переможемо.
Так співпало, що в нашій родині відзначаються два свята одночасно — Незалежність нашої України і День народження брата Владислава. Хочу побажати йому міцного здоров’я, щастя, добра і злагоди, незламності духу, а головне — мирного неба над головою.
Ярослава БУБЛІЙ,
учениця 7 класу Кримківського НВК.
27 серпня 2015, 19:47