НАШІ ЗА КОРДОНОМ
Ми чотири роки чекали цієї миті. І, нарешті, подолавши величезну відстань (понад 3 тис. кілометрів), знову в Україні, в моїй рідній Шполі. Нелегко висловити почуття, які переповнюють душу, коли ступаєш по подвір’ю, де колись ходив босоніж, зростав, навчався в міській школі №5, про яку залишилися лише найліпші спогади. А яка невимірна радість полонить душу, коли після тривалої розлуки побачиш усміхнені обличчя батьків, що неймовірно зраділи. А вони, зворушені до сліз цією зустріччю, дивуються тому, як виросли внуки: Руслан — десятикласник, Карам — перейшов у п’ятий...
Не встигаєш зогледітися, як швидко плине час. Здається нещодавно палестинський студент Самі Мухамед Махмуд абу Камель закохався в студентку геологорозвідувального технікуму, який зізнався у почуттях, що знайшли відгук у юному дівочому серці. Згодом побрались. Самі з успіхом навчався, здобув вищу освіту, потім працював у Києві. Підростали доньки Ірина та Джиган.
Старша донька Ірина перші два класи навчалася у міській школі №5. Директор закладу Світлана Сотник пригадує, як Ірина, яка знала лише арабську, на уроках мовчки все слухала і нічого не могла промовити. Несподівано круглолиця дівчинка з чорними кісками і заплетеними в них бантами заговорила українською. Тут їй прищепили любов до знань, чуйне ставлення до людей. Третій клас Іринка закінчувала вже в столичній школі. Тут же в першому класі навчалася й Джиган. Якось, приїхавши до доньки в гості, бабуся Тетяна Олексіївна пішла забирати внучок із школи.
Дуже здивувалася, зустрівши в школі, де навчалися дівчатка, відомого на Шполянщині музиканта і хормейстера Олександра Свердюка, який тут навчав школярів музиці та співу.
Наші житєві шляхи є і передбачуваними, і непередбачуваними водночас — це коли як виходить. Самі переводять на відповідальну роботу у себе на Батьківщині — у місто Вифлеєм, де колись Діва Марія народила Ісуса. Він стає моїм новим центром життя, праці, радощів і тривог. Наше взаємне незгасиме кохання допомогло мені здолати всі перешкоди. Воно розквітало в творенні сімейного затишку і вихованні чотирьох дітей.
Відтоді я працюю з туристами в паломницькому центрі у Вифлеємі, зустрічаю приїжджих, проводжу екскурсії. В центрі вони відпочивають, купують сувеніри, яких тут не перелічити. Ми пригощаємо їх кавою. Потім з ними працюють гіди, показують храм Різдва Христового, розповідають про народження Ісуса Христа, поля пастухів, відвідують численні монастирі тощо. За туристичний тиждень разом з оплатою перельоту потрібно витратити приблизно 2000 доларів. До речі, росіяни (особливо москвичі) відверто підтримують політику військової агресії Путіна.
Петербуржці мислять самостійніше і об’єктивніше. А взагалі, вони залякані, навіть перебуваючи за кордоном, бояться переслідувань.
Наше палестинське життя проходить у турботах про дітей, в сімейних буднях та святах. Щороку на навчання наша родина витрачає 5000 доларів. Сплачуємо щомісяця частками.
Коли я в червні приїхала з синами до Шполи, тут після дощів температура вдень ледве сягала +15 градусів. Така денна «зимова» температура в Палестині буває в січні. Це закономірно для пустелі: повіють вітри, пройдуть кількаденні дощі — тож температура відразу знижується до +5оС. А вже через добу температура може сягати +25оС. Сухий клімат допомагає легше переносити сорокаградусну спеку.
У нас без поливу не обійтися. Наприклад, Ізраїль весь охоплений крапельним зрошуванням, тому там і збирають двічі на рік урожаї кукурузи та картоплі. Суниці бувають в продажу з січня по травень. Щедрі продажу з січня по травень. Щедрі врожаї винограду, з якого в монастирях роблять вино, бананів, кавунів та динь — прекрасні. Цілий рік в раціоні паленстинців присутні помідори, огірки та кабачки.
За такої зими теплий одяг тут зайвий. У нашому будинку відсутні батареї опалення. Коли надворі стає прохолодно — користуємося камінами, які топимо дровами.
Ми всією сім’єю вболіваємо за Україну: війна на сході країни, економічні труднощі болем відгукуються у наших серцях. Мої доньки навчаються у Вифлеємському університеті. Всі предмети тут викладаються англійською мовою. Ірина — палестинська українка. Її, як зразкову студентку, в числі 12 найкращих з Палестини відзначили поїздкою в Данію. Їх навіть король та прем’єр-міністр цієї країни запросили на прийом. Ірина вільно володіє англійською, арабською, українською та російською мовами. Тож коли прем’єр-міністр Данії дізнався, що вона українка, зацікавився цим фактом. Вона, в свою чергу, запитала у нього:
— Коли ж Україну, нарешті, приймуть до Євросоюзу?
Він відповів обнадійливо:
— Україна — чудова країна. Ми робитимемо все від нас залежне, щоб припинити війну та провести в Україні потрібні реформи. У палестинського та українського народів — схожа гнітюча історія самозбереження. Але Україна захищає свою незалежність, а ми її лише виборюємо. У нас є свій президент, уряд та парламент, але немає власної держави.
...Післязавтра я з синами залишу нашу любу і рідну Шполу. Після 3 годин і 20 хвилин польоту на кордоні з Іорданією нас зустріне коханий чоловік з доньками. Мене повністю поглинуть своїми справами вифлеємські будні. Але невидимими, непереможними узами єднатимуться завжди в моєму серці Шпола і Вифлеєм.
Жанна ХАБЛЕНКО-абу КАМЕЛЬ.
Вифлеєм—Шпола.