(Продовження. Початок у №№ 34,37, 42,50, 51, 52 за 2016 рік, №№ 9, 12, 29 за 2017 рік)
На території школи №1 і в деяких заводських будинках був розгорнутий великий госпіталь, де освітлення було вкрай необхідне. Колишній дизеліст Дробіт Ф.П. пригадував, що він не встиг виспатись після роботи при німцях, як прийшли свої і змусили негайно задіяти дизелі та відновити електропостачання.
Загиблих і померлих від ран червоноармійців і офіцерів ховали в братських могилах. Одна з них так і залишилася в заводському парку. Інші поховання були біля лікарні на території колишнього дитячого садка і через 11 років (в травні 1955 р.) були перенесені в центр в центр села у спільну братську могилу.
Відразу після звільнення села від німецьких окупантів завод почали готувати до роботи. Щойно утворений райком КП (б)У на початку лютого призначив Леоніда Григоровича Літв’якова тимчасово виконуючим обов’язки директора заводу. Цей Літв’яков перед війною працював на нашому заводі завідуючим складом готової продукції, а в період окупації служив у районному сільгоспвідділі агрономом-інструктором. Їздив по району конячкою.
Спочатку на роботу виходили розрізнено, а з середини лютого наказом був оформлений штат заводу в кількості 36 шт.
Роботу по відновленню заводу почали з очищення приміщень та їхнього ремонту. Паралельно тривав ремонт устаткування і особливо — енергетичного відділення, від якого залежало практично все. При великих нестачах матеріалів, відповідного інструменту організувати ефективно цей процес було нелегко.
Тому за першими організаційними заходами з’являються накази про трудову дисципліну, заборону виготовлення виробів для власних потреб. Останнє було поширене через великі нестатки в 1944 році, коли в хатах не було ні замка, ні ключа, ні скобля, ні цвяха. Тому дехто з робітників і підробляв таким чином, виготовляючи різні дрібниці.
Порушників трудової дисципліни віддавали до суду. Наприклад, 20 липня за самовільне залишення робочого місця був відданий до суду Сельодкін В.Г., а 19 червня і 17 листопада такої ж кари заслужив відомий муляр-пічник Цяпкало М.П.
Для сучасного читача таке покарання здається дуже суворим, але тоді ще діяв указ Президії Верховної РАДИ СРСР від 26.06.1940 року, згідно з яким за прогули порушник повинен був відповідати перед судом. А суд карав його виправно-трудовою роботою за місцем роботи строком до 6 місяців. На протязі цього терміну з порушника стягували 25% заробітку. Тоді таке покарання називали «примусовкою».
Поступово робота почала налагоджуватися. 20 березня 1944 року відновлює свою роботу лабораторія на чолі з Н,Д,Плахутою та лаборантами Т.В.Волик і Н.О.Москалик. 10 квітня організовується рембудцех, який очолив П.І.Канава.
9 травня згідно із наказом по Головцукру № 331-л від 24.04.1944 директором заводу було призначено Тимофія Миколайовича Ткаченка, під керівництвом якого протягом двох років було відновлено роботу заводу4 і він став досягати своєї проектної спроможності.
Були труднощі з налагодженням харчування. Хліб видавали за картками (по 500 г), привозили його із Шполи.
Трохи пізніше почала працювати їдальня. Продукти вона одержувала з підсобного господарства. Можна було харчуватися за рахунок зарплати. Меню було скромним: борщ, каша, шматок хліба на обід.
Особам, котрі були засуджені до виправних робіт за вищенаведеним указом, норма хлібного пайка зменшувалася на 100 г протягом двох місяців.
Восени 1945 року відновив роботу заводський клуб, де почали демонструвати кінофільми, в тому числі проводилися і дитячі сеанси. А в квартирі Вареника Є.П. було влаштовано перший радіовузол. Він був недосконалий, радіоточки на квартирах більше мовчали, але інколи все ж удавалося почути останні вісті та інші передачі.
Швидше ніж виробництво відалося відновити підсобне господарство, яке працювало і в умовах окупації.
На збиранні урожаю 1945-1946 рр. широко використовувалося стимулювання патокою та сіллю за виконання і перевиконання норм виробітку. Взагалі тоді часто розраховувалися патокою за ремонтні послуги, коли купували запчастини та ін. Інколи ці розрахунки призводили до зловживання, що й було відмічено в акті першої ревізії фінансово-господарчої діяльності заводу восени 1946 року.
Відновила свою роботу і профспілкова організація. Головою профкому було обрано механіка Серветнікова.
Слабкість енергетичного господарства давалася взнаки. За 1946 рік надійшло 78600 ц сировини, було випущено 89800 ц готової продукції. Але змінна потужність ще була низькою: по засипці — 390 ц, а по випуску — 366 ц.
Керівництво Головцукру і заводу вживало енергійних заходів для поліпшення справ в цьому напрямку. 31 жовтня 1946 року був встановлений генератор на 80 квт, а в листопаді надійшов локомобіль потужністю 300 к.с. із Чехословаччини і генератор (500 квт) із США.
Після за діяння генератора на 80 квт завод почав працювати в дві зміни, які очолили Ф.М.Пряжко та П.М.Фесенко. на засипці була встановлена норма 480 ц, на випуску — 432 ц.
У повоєнні роки практикувалося виконання та перевиконання виробничих завдань певними товарами, які завозилися на склад. Про це красномовно свідчить уривок з наказу №142 від 28 листопада 1948 року.
«За високу продуктивність при добрій якості виконання ремонтних робіт заводу преміювати: брюками — Макеєва Л.М., Москалика К.Ф., Муковоза П.П., Сиротіна В.М., Назаренка Г.В.; кальсонами — Кунця В.К., Крещенка О.А., Репіна П.І., Росомаху М.В., Краснорутського П.Я., Шамановського В.С.; спідницями — Парамонову ЄГ., Костенко О., Куліковську В., Дехтяр М., Опанасюк О., Чернову Л., Бражнік М., Коваленко Х.»
У той же час досить суворо каралися різні порушення, навіть дрібні. Так, наказом №79 за крадіжку 5 кг насіння старшого лаборанта Волик Т.В. було віддано до суду.
У 1947 році було встановлено локомобіль 300 НР, а у виробничому цеху новий американський сепаратор «Феррелл». І вже 17 листопада завод почав свій сезон у дві зміни, маючи вже певний енергетичний резерв. Поступово в минуле почала відходити неритмічна робота, коли доводилося через відсутність енергії працювати по черзі: спочатку — засипка, сушарка і гірки, потім — випуск, прийомка в склад.
У цьому ж році вдалося підняти змінну потужність заводу. Вона склала по засипці — 477 ц, по випуску — 462 ц.
1948 рік став важливим для заводу тим, що було затверджено його статут, а 28 червня його зареєстровано за №6934 і присвоєно офіційну назву: «Державний союзний лебединський насіннєвий завод Міністерства харчової промисловості». На завод надходило насіння з усіх бурякосіючих регіонів СРСР, а також із Китаю. Відвантаження готової продукції проводилося теж у республіки СРСР і на експорт.
Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, далі буде