Україна, на переконання фахівців, має безсумнівні інноваційні досягнення світового рівня: літаки із сімейства «АНів», ядерні технології Адаменка, технологію стимулювання росту рослин у сільському господарстві Пономаренка, медичні винаходи: спосіб боротьби з раком Завірюхи і лікування судин людини неоперабельним методом Бурого. Та надією винахідництва в нашій країні залишається сучасна талановита молодь. «Шполяночка+» поспілкувалась з випускником Шполянського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №3-гімназія» Денисом Музикою, молодим винахідником, який розповів детальніше про своє захоплення та чого він прагне досягнути.
— Денисе, розкажіть трішки про себе.
— Народився я у місті Шпола. З дитинства мав велику тягу до пізнання, тому улюбленими іграшками були різноманітні конструктори та радіокеровані моделі. Саме вони пробудили в мені інтерес до електроніки та конструювання роботизованих механізмів. З моменту, як мені дарували іграшки, не проходило і дня, як я, з власної зацікавленості, починав їх розбирати, аби дізнатися, яким чином вони працюють. З віком у мене з’являвся інтерес до найрізноманітніших технічних наук. Так, у віці 14-ти років, я вперше змайстрував твердопаливну ракету, яка успішно приземлилася на даху сусіднього будинку. У більш старшому віці я відкрив для себе світ радіоелектроніки. Придбавши у магазині неподалік паяльник, я розпочав самостійне навчання, використовуючи інформацію з соціальних мереж. На жаль, у мене не було однодумців та помічників, які у складних ситуаціях могли б мені дати настанову, тому перші мої вироби мали жахливий вигляд.
— Більшість випускників шкіл не мають уявлення, чим займатись у майбутньому. Коли Ви відчули зацікавленість до наукової роботи?
— На мою думку, більшість випускників шкіл не мають уявлення, чим займатись у майбутньому, оскільки з дитинства не проявляють інтересу до пізнання. Хтось із них міг би стати прекрасним лікарем, художником, інженером або психологом, просто проявивши трішки зацікавленості. Потім, із часом, знайти спеціальність, роботу, яка протягом всього життя приноситиме задоволення. Навчаючись у Київському політехнічному інституті, я набуваю досвіду, що дозволяє мені відтворювати власні ідеї на практиці. Так я розпочав створювати свої власні пристрої. З часом деякі з викладачів інституту запропонували мені взяти участь з роботами у наукових конференціях.
— Які винаходи уже у Вашому арсеналі?
— У період навчання в інституті я намагаюся відволікатися від навчання і майже весь вільний час приділяю відтворенню власних ідей на практиці. Так одним із перших мої винаходів була власноруч розроблена автомодель з радіокеруванням. Чимало власних розробок я створюю практично зі «сміття». Так зі зломаної мікрохвильової печі була створена сигналізація з датчиками відстані, а з медичних шприців та електричних компонентів, мініатюрна катушка Тесли. Наразі ця катушка Тесли використовується на кафедрі приладобудівного факультету. На основі деяких розробок мною були отримані сертифікати на авторське право та взято участь у XII науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Погляд у майбутнє приладобудування» (16–19 травня 2019, м. Київ), міжнародній молодіжній науково-практичній конференції «Людина і космос» (15–17 квітня 2020, м. Дніпро), XIII міжнародній науково-технічній конференції молодих вчених та студентів «Нові напрямки розвитку приладобудування» (квітень 2020, Білорусь, м. Мінськ), XIII науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Погляд у майбутнє приладобудування» (13–14 травня 2020, м. Київ).
— Які з Ваших розробок Ви особисто виокремлюєте як найоригінальніші?
— Однією з власних найоригінальніших розробок я вважаю систему управління з гіроскопом, акселерометром та оптичними датчиками. Завдяки їй можна виконувати дистанційне управління найрізноманітнішими пристроями, виконуючи рухи рукою. На сьогодні ця розробка ще знаходиться на етапі налаштування, але незважаючи на це, може виконувати основні функції.
— У кожної людини на її життєвому шляху є наставники. Кому завдячуєте Ви, хто допомагає та підтримує у новаторствах?
— Своїми першими наставниками я вважаю вчителів Шполянської гімназії №3, які пробудили в мені жагу до навчання. Окремо вдячний Наталії Станіславівні Хорт, Вікторії Валентинівні Димніч та Анатолію Павловичу Осадчому. За підтримку у новаторствах завдячую кандидату технічних наук та доценту кафедри приладобудування Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Діані Олександрівні Півторак.
— Яким Ви бачите своє майбутнє?
— У майбутньому, після закінчення інституту, планую продовжити займатися науковою діяльністю, щоб бути корисним людству та сприяти технологічному розвитку своєї країни.
Спілкувалась Юлія ЗАРУДНІЦЬКА