Бувало, я записував у зошит наші з ним розмови, а потім перечитував – і вони звучали, як поезія.
«Коли приходить кохання?»
«Воно пролунає як будильник у темряві ночі або в сірості ранку».
«Воно будить зі сну серце?»
«Воно розбудить у тобі бога і наповнить світанок душі новими запахами, новими словами, новими усмішками».
«Коли відходить кохання?»
«Воно відходить із запахами».
«З чим?»
«Воно відходить, коли запахи стають чужими одне одному. А потім слова. А потім усмішки».
«Куди відходить кохання?»
«Воно вертається наосліп у тінь учорашнього дня».
«За чим?»
«За новими усмішками. За новими словами. За новими запахами».
«І знаходить?»
«Важливо, що воно пам’ятає їх. І знову шукає. І чекає…»
Мирослав Дочинець «Золотий час»