ВЕСНА-2014
Весна чекає музики любові.
Весна чекає на квітуче диво.
Весна прийшладо тебе, Україно,
Знадією, зісмутком, ізжурбою.
Чужинський чобіт топче землю Криму.
І що не день, підтяті снайперами,
В Небесну сотню линуть журавлями.
Ще на Грушевського відчутний запах диму.
Ще на Майдані — свічіпоминальні
І гори квітів — пам’яті Героїв.
Оплакує земля многостраждальна
Синів своїх у материнськім горі.
А березень тепла чекає нині.
Прийшла весна, зборовши холоди,
Серця загартувавши молоді
І оновивши душу України!
ВІДПОВІДЬ ОКУПАНТАМ
Любов к Отчизні, де герої,
Там сила вража не устоїть,
Там дух сильніший од гармат
(Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ).
БТРів, КамАЗів навала…
Вповзла в Донбас озброєна орда.
І лиця скам’янілі заховала.
Та знає Україна молода
Чиї націлились на неї автомати,
Підпутінським багатотонним пресом,
В руках озброєного дозубів солдата.
І знає світ про те, хто є агресор,
І заховавшисьпідло в камуфляжі,
Прибульці під холодний брязкіт зброї
До зради кличуть. — Ні! Скоріш поляжем
За матір, за Вітчизну, як герої.
…Утебе, пане Путіне, не вийде
СоборнуУкраїну перекроїть.
Гарматам, за словами «Енеїди»,
Перед козацьким духом не устоять!
Любов ГРУШНИК.
м. Шпола.
БОРГИ ВІКІВ Я ПОВЕРТАТИ МОЖУ
Люблю тебе без меж, славетний Краю,
Надії, мрії зорями острожу,
Трипільську велич знаю і вчуваю,
Пісенний дух явля могуть Дажбожу.
Для мене, Краю, ти — єство осердне,
Дорога й доля в обрії сповита,
У пітузяв, в сторицю верне й верне
Мій досвід — лан статкованого жита.
В щокрок мені ясної Мови шати,
В щодень, в щомить душа народу вслові,
Це щастя, Краю, в зерні залишати
Відомі істини в літа свої жнивові.
Мій порух, подих — вінчаний з красою!
Гляди, переступ — никне під сторожу
Шевченкових тополь. Коштовною росою
Борги віків я повертати можу...
Стас МИКОЛАЙЧУК.
м. Шпола.
* * *
В золотого літа закінчились квоти.
Вітер став співати нам мінорні ноти.
Вранішні тумани котяться в яри,
У багрянець осінь одягла бори.
Щедро та привільно на землі широкій
Осінь розстеляє жовте листя й спокій.
Роздумів вагомих надійшла пора.
Суєта поволі гасне, завмира.
Олександр Діхтяренко.
с. Васильків.
НА ЛІРИЧНИХ ХВИЛЯХ
* * *
Душа постукала до тебе,
Просила, спраглая, води.
І музики, що зве у небо,
І крил — рятунку від біди.
Вона втомилася в дорозі
Камінням ноги розсікать,
Вона стужилася в тривозі
Одній над прірвою стоять.
Очей тих зустріч не забути.
Мов сповідалася душа.
Ти міг би випити й отрути
Із рук моїх, та я чужа.
Мене не можеш полюбити,
Бо вірний лиш собі повік.
Світ замалий і завеликий
Для мене став колись навік.
Серця тягнулись, як магніти.
Одна на двох у нас біда.
Душа стомилася боліти,
Співа, мов весняна вода.
Ні, я не стану на порозі,
Бо ти мені не відчинив.
Мені вірші писались в прозі,
Та ти нічим не завинив.
Ні, я не стану на порозі,
Для мене місця там нема.
Я знов одна іду в дорозі,
Сліди притрушує зима.
Тобі мене не відшукати,
Мені до тебе не прийти.
Люби ти так, щоб не кохати
Не можемоні я, ніти...
* * *
О, доле, скільки ж тобі треба
Печалі і мого терпіння,
І запізнілого прозріння?
Вигнанцем жити як без неба?
І у які нестерпні муки,
Немов затисли у лещата,
Взяла ти душу на поруки,
Що брат війною йде на брата?
Калічить словом, злом плюється.
Нема довіри. Труни, труни...
У душ такі тоненькі струни!
Вже син над матір’ю сміється...
Цинізм, жорстокість.
Що вам треба?
Злорадство вище милосердя.
Ми грішимо знов спересердя,
Руйнуємо самі у себе.
І перший крок важкий, болючий.
Крок до примирення з собою.
Мені набридло буть рабою.
В мені горить вогонь жагучий.
Він виривається з полону,
Щоб спопелить або зігріти.
А ти не можеш зрозуміти
Простого, вічного закону.
Закон всесвітній притяжіння.
В наше життя приходять люди,
Яких до себе ми прикличем.
Опустим їх, чи возвеличим?
Ольга ТЕМНЕНКО.
с.Лебедин.
ГУМОРЕСКА
ОДНОКАШНИКИ
— Кого я бачу? Невже це ти, Степане? Скільки літ, скільки зим! І раптом тут, поруч... Чим торгуєш?
— Тепер, Петре, закон такий: хто не торгує — той не їсть. Третій рік на колесах. Різний дріб’язок реалізовую. Нині попит на польську та турецьку продукцію.
— Ну а ти як, Степане?
— Вчора тільки з Хмельницького повернувся. Отоварився. Раніше «човникував» до Москви, кілька разів до сябрів навідувався. Нинітуди не потикайся — невигідно. Нещодавно односельціІ ван Гопак з Дмитром Пензликом звідти ні з чим повернулися. Без товару. Одні збитки...
— Вертітись треба, Степане. З розумом. Ось я збираюся ще в Одесі побувати — на Привозі. Кажуть, свинина там в ціні.
— Ну ти даєш, Петре. Та годі про це. Наших односельців зустрічаєш?
— Інколи. Степане, а Дуську Лапочку пам’ятаєш? Така цибата. Минулої середи в Києві на Троєщині зустрів. Добре облавштувалась — кіоск придбала, дефіцитні ліки реалізовує.Ще Льоню Решетникова зустрічав, але поговорити не встигли. Поспішав. Кажуть, в тюрязі побував. За рекетчи соломку макову.
А Вірка — любов твоя на першому курсі — вже в третє заміжня. Цього разу за бізнесменом. Через губу не плюне. Влітку на озері Балатон відпочивала. А Жора Стапочка в міліції влаштувався.
— Отак і живемо, Петре. Зустрітися б всім нашим однокашникам разом та згадати нашу сільгоспакадемію. Ох, і багато ж вона нам дала, ота академія...
Володимир КОЛОС.
с. Товмач.
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ
БІЛОЧКИ
Ізліщини на ліщину білочки стрибають,
Це вони смачні горішки на зиму збирають.
Батько й мати їх навчають, як водичку пити,
Як стрибать з гілки на гілку
і «трюки» робити.
А як граються білчата —
це вже справжнє диво!
Ніби бігають «в квача» діточки грайливо,
На вушках сережки, хвостики дугою,
Летять, мов гімнасти, униз головою.
Пухнасті в них шубки, а лапки м’якенькі,
Мордочки розумні і дуже гарненькі.
ДМИТРИКОВЕ ЛІТО
— Здрастуйте, бабусю!
— Добрий день, дідусь!
Відпочивав я в Києві і в село вернувсь.
Вже немає снігу, все цвіте кругом
І в бабусі в кухні пахне пирогом.
Хочу я з дідусем в майстерні пилять,
В парку Ветеранів з ним відпочивать.
З мамою на Кручу я люблю ходить,
Ящірку маленьку мрію там зловить...
Все живе на світі ображать не дам,
Квіти біля хати поливаю сам.
По росичці з татком ходжу босячком,
Їду з ним до лісу з своїм рюкзачком.
Є в мене струмочок, ставок і жабки.
Їду в Лебедин я завжди залюбки.
Валентина КОЛИВАЙ.
с. Лебедин.
У звуках — гармоніякожногоіз нас!
Ви помічали, як зачаровують звуки? Нічого в нашому житті не відбувається без звуків. Ми навіть у повній тиші акомпонуємо собі мугиканням чи просто зітханням. Ви помічали як ми часто вимовляємо слово «Ох»? Ми не можемо без звуків. Тиша нас знищує. Ми відчуваємо душевну пустоту. Коли ми говоримо: «Я хочу послухати тишу», ми маємо на увазі: «Я хочу прислухатисьдо себе».
Тиша має в собі вдосталь різних звуків. Ми чуємо шум хвиль, тріск гілок дерев… Тиша — це і є ми самі. Тихенькі і спокійні, наче спів солов’я, чи жваві і буйні, наче хвилі моря чи окену. Ми самі обираємо те, що нам до вподоби. Як захоплює хруст снігу... Наче у тебе під ногами сотні крихітних кульок, які лускають. Когось це заспокоює.Когось заспокоюють голосні звуки. Такі люди відчувають себе комфортно біля берегу річки, чи моря…
Є різні люди. Та немає таких людей, які б не любили взагалі ніяких звуків. Знаєте, люди, щокажуть: «Воно все мене дратує! Я не можу це слухати!» — вони просто ще не знайшли себе. Вони не можуть зробити вибір між спокійним і бунтівним «Я». Тому, якщо ви ще не знайшли себе, то просто прислухайтесь. Ви собі сподобаєтесь. Якими б не були…
Аліна АНДРОСОВА.
м. Шпола.
НА ЗНІМКУ: Танок во славу України з юними шполянками виконує Руслана ЛОЦМАН.
Фото Віктора КРАВЧЕНКА.