Ми вже повідомляли про те, що з 17 по 22 квітня у місті Кіллін (США) проходив Чемпіонат світу з класичного жиму лежачи.
Серед 15 українців, які представляли нашу країну, була і шполянка Ксенія Прохорова — майстер спорту України з пауерліфтингу.
Ксенія Олексіївна — лікар- стоматолог, переїхала на Шполянщину з Луганської області. У нашому місті вже встигла завоювати авторитет серед своїх пацієнтів, знайшла багато друзів, колег.
Тричі на тиждень Ксенія проводить тренування у спортивному комплексі «Спорт+», де після поїздки на Чемпіонат світу її щиро вітали колеги по залу. До цих вітань долучилася і «Шполяночка+», якій Ксенія Прохорова дала ексклюзивне інтерв’ю, в якому поділилася своїми враженнями від поїздки на міжнародні змагання.
- Ксеніє, Ви щойно повернулися із США, переповнені враженнями і емоціями. Мабуть, це була одна із важливих на сьогодні сторінок Вашого спортивного життя. Розкажіть нашим читачам про ці змагання.
- Чемпіонат світу саме з класичного жиму лежачи IPF (єдина офіційна федерація з пауерліфтингу) проводить другий рік поспіль. До цього часу щорічно проводились чемпіонати з жиму лежачи лише з використанням спеціального екіпірування (майка для жиму) . (Є змагання з пауерліфтингу (з використанням спецекіпірування) та класичного пауерліфтингу (безекіпірувальний дивізіон)).
Турнір загалом зібрав 327 учасників з 13 країн світу (США, Україна, Швеція, Польща, Франція, Казахстан, Великобританія, Японія, Канада, Коста-Ріка,Чехія, Мексика, Нова Зеландія)
- Якою була атмосфера змагань, ставлення до української делегації?
- Наша делегація в чемпіонаті світу брала участь вчетверте (в 2012 році в Швеції, у 2013 в Росії та у 2014 році в Південно-Африканській Республіці з класичного пауерліфтингу).
Рівень організації і проведення таких змагань зазвичай досить високий. Не став винятком і чемпіонат світу з класичного жиму лежачи, який організатори провели в невеликому містечку Кіллін, що в штаті Техас, США. Зручне місце проведення, комфортна зала для розминки спортсменів перед виходом на поміст, чітка організація трансферів делегацій (зустріч та супроводження з аеропортів до місць проживання), транспортування спортсменів до місця проведення змагань тощо.
Усіх спортсменів та членів делегацій не один рік об’єднує одна мета – спорт. Саме тому ніхто не почував тут себе чужим і самотнім. Будь-хто тебе розумів із мінімальним знанням англійської мови і докладав зусиль, щоб допомогти у будь-якому питанні.
Дружелюбна атмосфера спортивного свята – саме так можна описати цей турнір.
- Як Ви готувалися до цих міжнародних змагань і як був організований сам турнір ?
- Майже три з половиною місяці тривала моя підготовка, включаючи двотижневу до Чемпіонату України. Насправді, це дуже важко, виснажуються зв’язки , центральна нервова система.
Але ти розумієш, що воно того варте, коли виходиш на п’єдестал серед кращих із прапором твоєї країни в руках.
Власне змагання, як і решта турнірів з пауерліфтингу, побудовані таким чином, що всі учасники розділені на групи. Наприклад, жіночий чемпіонат – на дівчат, юніорок, відкрита категорія (дорослі), ветерани (І, ІІ, ІІІ, ІV). Кожна група розділена на вагові категорії :43,47, 52, 57, 63, 72, 84 та 84+ кг. Відповідним чином щодня виступали по кілька груп та категорій учасниць змагань згідно з графіком.
- Судячи з підсумкової таблиці, показавши однакові результати зі срібною призеркою з Великобританії і підкоривши вагу 90 кг, їй присудили друге, а Вам третє місце? Чому?
- Я, як і спортсменка з Великобританії, взяла вагу 90 кг, але відповідно з правилами IPF, перемагає спортсмен з меншою власною вагою. Отже, долю срібла вирішили якісь 68 грамів власної ваги…
- Що найбільше Вас вразило, запам’яталося в ході турніру і яке враження справило місто Кіллін?
— Як я вже зазначала, вразила надзвичайно дружня атмосфера серед учасників змагань, незалежно від того, звідкіля вони – чи то з Японії, чи з Швеції….
Це була моя перша подорож до Штатів. Я побувала в невеликому місті з населенням трохи більше 100 тисяч, і часу на прогулянки чи відвідування пам’яток не було. Але мені стало зрозуміло, чому Сполучені Штати вважають найбільш популярною країною за багатьма показниками. На прикладі м. Кіллін я відчула на собі, що таке культура, взаємоповага, ввічливість громадян; чистота на території міста, безпека на вулицях; особливе ставлення до літніх людей, дітей, людей із фізичними вадами тощо. Взагалі, скажу, що залишилось море позитивних вражень та емоцій від того мінімуму, що вдалось побачити.
- Мабуть, багатьох читачів цікавить, що ще отримують спортсмени на змаганнях такого рівня, окрім медалей і грамот?
- Взагалі, найкращий стимул для спортсмена – представляти свою Батьківщину на міжнародних змаганнях. Одне те, що ти серед кращих їдеш на такий турнір, свідчить про твоє визнання країною як гідного спортсмена, чи не так?.. І, звичайно, чемпіони та призери таких турнірів щорічно заохочуються Міністерством молоді та спорту України — преміюванням та іншими відзнаками.
- Як зустріли Вас із бронзовою перемогою колеги, друзі у Шполі?
- Дуже приємно було відчувати підтримку та отримувати поздоровлення батьків, друзів, знайомих, колег ще в Штатах після виступу. Більшість друзів та колег по роботі чекали на трансляцію мого виступу до першої години ночі. Щира підтримка для спортсмена дуже важлива. Я їм дуже вдячна за це.
Звичайно, підготовка до змагань та поїздка на них – це чималі матеріальні витрати. Я хочу подякувати всім небайдужим людям, які повірили в мене та надали посильну підтримку, — сподіваюсь, що не підвела ваших очікувань!
- Ну і традиційне запитання про плани на майбутнє. До яких змагань готуватиметеся тепер?
- Вважаю, що «план-завдання» на 2017 рік виконано. Розвиватись є куди, але поки що необхідно дати організму належний відпочинок. А далі, як кажуть, життя покаже…
Інтерв’ю Лариси Бачинської