Навесні наступного року виповниться чотири десятиліття, як шполянка Людмила Дмитрівна Булченко працює листоношею у Шполянському поштовому відділенні. Багато хто у місті знає її — сумлінну, добру, відповідальну працівницю, котру з нетерпінням чекають жителі вулиць зі свіжою пресою, листами іншими вістями, пенсіями.
З юності Шпола стала рідним краєм для Людмили Дмитрівни, яка приїхала сюди з батьками із Білорусі. Її тато в радянські часи був військовим, якого спочатку направили за службовим призначенням у м. Черкаси, а потім переїхали до Шполи. Тут вона знайшла свою долю — вийшла заміж, виростили з чоловіком сина та доньку. Непомітно спливли літа, а життєвий шлях наповнився великим багажем досвіду, спілкування з людьми, виконання плану роботи у будь-яку погоду.
Он почувся притишений скрип поштової скриньки, а потім — шум велосипедних коліс... То вона побувала тихцем біля мого помешкання, швидко знайшла газету, журнал для сина, лист від брата із Канади, а також квитанцію на оплату телефону... Не встигла вибігти подякувати, вона помчала до наступних абонентів, а я виймаю доставлену продукцію та бажаю здоров’я їй услід. А буває, що й встигаю застати її біля хвіртки, поговоримо на різні теми. Та не довго, бо ж її робота не терпить затримок.
І саме її у День пошти захотілось привітати особливими словами подяки — і за труд її багаторічний, і за людяність незвичайну та приємну! Нехай Бог дарує Вам довгого щасливого віку, дорога Людмило Дмитрівно, а ще — великої шани від людей, яким Ви віддали все своє трудове життя!
Ганна ШВЕЦЬ (фото автора).