Учасниці команди KiberPank гуртка з робототехніки Шполянського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2-ліцей» розповіли про їхні захоплення, гурток, мотивацію і плани на майбутнє. Змінити світ може будь-хто. Кожен маленький крок, який ми робимо, робить нас ближчими до великих звершень, до суспільства, у якому ми б хотіли жити. У цьому впевнені Аліна Шевченко і Мар’яна Пелипенко, учасниці команди KiberPank.
Аліні – 14, а Мар’яні – 15, але вони вже мають власну світоглядну позицію, здобули командну перемогу у кількох конкурсах, планують нові розробки, а також зіштовхнулися зі стереотипами про техніку і дівчат.
– Як проходять ваші заняття в гуртку?
Аліна: Зараз у нас тільки дві постійні учасниці, я і Мар’яна, інші приходять час від часу. Тренер дозволяє нам виявляти креативність, не обмежує нас у виробах. Частіше ми займаємося тим, що може допомогти нам у майбутньому.
Мар’яна: Ми починали із робототехніки, а зараз я більше цікавлюся моделюванням і ракетобудуванням. Я можу побачити в інтернеті, наприклад, світлодіодну мигалку, і ми її зробимо.
– Над якими проєктами працюєте зараз?
Мар’яна: Я моделюю ракету. Метою є запустити її, щоб вона піднялася хоча б на метрів 200. Зараз є, але ми працюємо над цим. Відколи я почала займатися ракетобудуванням, це вже переросло із хобі у справу життя.
Аліна: А я займаюся програмуванням, зокрема, Python. Зараз я розробляю гру, назвала її «Піцерія». Герой заходить у піцерію і починає спілкуватися з офіціантом, якого рандомно обирає система. Можна також заробляти гроші. Я думаю, ця гра може зацікавити і дорослих, і дітей. Мета цієї гри у спілкуванні. Люди весь час у телефонах, і я хочу, щоб вони бачили не тільки дурнички, а й мою гру, де можна спілкуватися.
– Коли ви розробляєте свої проєкти, ви працюєте тільки над технічною частиною, чи й над його представленням?
Мар’яна: Над технічною більше, але й над представленням працюємо. Коли ми минулого року просували проєкт датчика системи моніторингу повітря, ми навчилися і складати кошторис, і представляти переваги/недоліки виробу.
– Ви творите просто з цікавості, чи маєте великі цілі?
Аліна: Звісно, ми робимо те, що нам цікаво, але думаємо не про наші інтереси, а про суспільство. Наш проєкт моніторингу повітря, про який Мар’яна вже згадала, дуже корисний для суспільства, як для людей, так і для екології. Крім того, ці навички, які ми здобуваємо зараз, допоможуть нам у майбутньому.
Мар’яна: Шкільні проєкти можуть змінити світ, ми це розуміємо. Починаємо з маленького, йдемо до великого. Ми так можемо надихнути інших теж робити щось, водночас розвинувши свою ідею.
– Гурток дає вам щось нове, чи продовжує шкільні предмети?
Мар’яна: Все, що ми робимо – це щось нове для нас, однозначно. Інколи я помічаю, що на фізиці можу вивчити щось теоретично, а на гуртку випробувати це практично, але це все одно нові навички.
– Ви на когось рівняєтеся у сфері своїх інтересів?
Аліна: Я думаю, не можна рівнятися тільки на одну людину, бо тоді ти не помічаєш інших. Ми завжди дивимося на наших тренерів – Бориса Валерійовича і Сергія Миколайовича. Хоча Борис Валерійович уже не наш тренер, та ми інколи спілкуємося з ним, можемо спитати поради. Я дивлюсь на нього і розумію: він зміг, і я зможу.
Мар’яна: Я захоплююся ентузіазмом Бориса Валерійовича, це надихає нас всіх. Сергій Миколайович зараз теж нас підтримує, показує те, чого ми раніше не знали, і мотивує досягати більшого. Він готує нас до дорослого життя, щоб ми могли досягати важливих нам цілей.
- Я знаю, що ви стикалися зі стереотипами про дівчат у техніці. Як це було, і як ви на це реагуєте?
Мар’яна: Інколи я спілкуюся із експертами з ракетобудування, і один такий експерт, чоловік, написав, що я, дівчина, не маю цим цікавитися. Я намагаюся реагувати стримано на такі зауваження, тому що краще доводити свою думку ділом, а не словом. Це приємно, коли ти можеш здивувати людину, яка не вірить у вміння дівчат займатися ракетобудуванням, зробивши щось класне – це найприємніше для мене.
Аліна: якось мій друг, коли ми тільки познайомилися, розпитував, чим я займаюся. Коли я сказала, що робототехнікою, він був вражений. Мені приємно, що я можу показувати іншим, що дівчата цікавляться не тільки макіяжем.
- Що вас мотивує не закинути ваші починання?
Аліна: Я оптимістка і живу завтрашнім днем. Мене мотивує майбутнє життя: може статися будь-що, тому треба бути готовій до всього. Якщо я чогось хочу, то я маю йти до своєї мети,щоб досягнути її.
Мар’яна: Мене мотивує можливість доторкнутися до чогось більшого, ніж я маю зараз. Я уявляю майбутні космічні розробки і запуски, у яких я хочу брати участь, може, в Україні, може, за кордоном.
Аліна і Мар’яна завершують розмову відомим висловом Ніла Армстронга, який влучно представляє їхні цінності: «Це маленький крок для людини, але величезний стрибок для людства».
Спілкувалась Олександра Лісогор