Свинячий пароль
Між нами, мисливцями, вже багато років закріпилася традиція, яка потім переросла у наш бренд. Набираєш номер телефону мисливця і чекаєш, доки на іншому кінці знімуть слухавку. Потім, імітуючи вепра, мовиш у неї: «хрю-хрю!». З іншого боку відповідають: «пароль правильний, прийнятий…». Ну а далі — по суті.
Якось зустрічаю в місті шанованого мною товариша. Взяли по кухлю пива і по ходу обговорюємо життя-буття. Дійшла розмова до дітей. Я ніби поскаржився, що від свого інколи чую запах тютюну. Співрозмовник аж підскочив:
— Ти не розумієш! Це ж мужик росте! Мені б твої проблеми! Он у мене дві дівки в хаті…Живу, як на мінному полі. Один телефонує, інший свистить під вікном. То одна затрималася на дискотеці, то інша. Я не можу футбол подивитися!
Вислухавши до кінця про його життя, погодився, що його, справді простим не назвеш. На цьому й розійшлися.
Через кілька днів виникла термінова справа. Поспіхом набираю номер телефону до мисливця. Чую, зняли трубку. Я, відповідно до статуту: «хрю-хрю…», а там мовчать. Думаю, мабуть, не дочув. Я знову: «хрю-хрю», і воно забалакало…Та такими тирадами, що мене ніби в розетку включили, чуб став дибки, долоні спітніли, я кинув трубку, ніби нечисту силу. А в голові роїлись думки… Куди ж я зателефонував? У трубці чув до болю знайомий голос…
Коли трохи оговтався, то докумекав, що хрюкав до товариша, який має двох дочок, і намагався зважити, в яку халепу влип, а з іншого боку уявляв його реакцію.
Зізнаюсь відверто, стримати неприборканий дикий регіт був не в змозі. За декілька днів отямився і вирішив зализувати рани…
Зателефонував товаришеві і запропонував «поляну» за мій рахунок біля ставка. Десь після другої чарки, коли душі стало веселіше, товариш став розповідати про свої пригоди:
— Днями дзвонить телефон…Знімаю трубку… І, що ти думаєш? Він, негідник, почав хрюкати до мене…Отакі тепер зяті. Ну я, звісно, провів профілактику зі своїми доньками. Надовго запам’ятають той «варфоломіївський вечір»!!!
Я слухав і, чесно зізнаюсь, було мені не до сміху. Все думав, як «розрулити» мені цю проблему. Налив по наступній, нахилився, аби поставити пляшку і приблизно у пів тону відобразив наш пароль: «хрю-хрю». А сам краєм ока спостерігаю за його реакцією. Бачу — його обличчя почало змінювати кольори, як райдуга. Він повільно поставив чарку і каже:
— Оце точно той негідник так хрюкав до мене по телефону…
Настала моя черга. Я, заїкаючись, промовив:
—Милий мій друже! Той «негідник» сидить зараз перед тобою…
І нумо йому розповідати, як ненавмисне виникла та історія. Під кінець випили за дружбу і погодилися, що анекдоти все-таки беруть свій початок із життя..
Анатолій КВАША, м. Шпола