Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почуття (Панас Мирний).
Мова — духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Саме вона формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. До календарів усього світу воно ввійшло в 1999 році. Історія свята має трагічне начало — 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день став днем полеглих за рідну мову. Майже через півстоліття, у жовтні 1999 року, на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а з 21 лютого 2002 року цей день офіційно відзначають і в Україні.
З ініціативою встановити свято рідної мови виступили у Львові ще у 1998 році студенти Інституту архітектури Львівської політехніки. У День української писемності та мови вони організували першу виставку плаката на тему «Передамо нащадкам наш скарб — рідну мову».
Наука, що досліджує розвиток мови, складається з ряду історико-лінгвістичних дисциплін, це — історична граматика, історична фонетика, історична лексикологія, історична діалектологія та історія літературної мови, кожна з яких має свій об’єкт вивчення. Однак усі вони підпорядковані спільній меті і становлять єдину науку — історію мови.
Соціальні функції мови безмежні. Дехто вважає її лише засобом порозуміння, спілкування між людьми. Насправді ж її призначення цим не вичерпуються. У мові нація занотовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другим природним оточення, у якому він існує. Як великої шкоди завдає нищення природи, так зречення, ігнорування рідної мови чи навіть неповага до неї, яка є рівноцінною неповазі до батька й матері, знижує духовний потенціал нації, її індивідуальність і самобутність народу.
Згадаймо слова Володимира Сосюри: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема». Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А на думку Василя Сухомлинського «рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і слова, культуру і традиції… Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, — а цих відтінків кожна барва має тисячі». Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні зберігати і шанувати мову, як це робили наші славні предки. Любіть свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє України!
Альона ТИРСІНА, завідувач відділом довідково-бібліографічної роботи центральної районної бібліотеки.