Ровеснику незалежної України, якому у вересні виповнилося 24 роки, випала доля в такому юному віці захищати свою країну зі зброєю в руках. Молодому патріоту вже незрозумілими є ностальгічні рефлексії за тоталітарними часами років СРСР. Для нього існує єдине поняття — держава Україна, його Батьківщина, рідна земля, рідна мова і культура. І посягання на цілісність тери-торії його країни розцінює як окупацію, називає речі справжніми іменами.
Максим Клименко народився і виріс у Матусові. По закінченні навчання вже було розпочав трудову діяльність у Жулянському аеропорту Києва. Та війна, котра прийшла в Україну, не обійшла його участі — був мобілізований до лав ЗСУ, пройшов навчальний термін на гранатометника у Рівному, отримав звання сержанта, став командиром відділення БТР-70. Нині перебуває в Миколаєві на укомплектуванні та готується до служби у зоні АТО.
Усю реальність Максим сприймає в чистому вигляді як простисояння чорного і білого — зла і добра. Щиро вірить, що Бог захистить його Україну, яку безтямно любить і готовий захищати скільки буде потрібно. Всі свої почуття, біль, любов і надії він викладає у римованій формі. З дитинства любив українську літературу, досі напам’ять декламує вірші улюбленого поета — Василя Симоненка. А ось деякі віршовані рядки із його творчого доробку:
Ми нині ділимо все навпіл,
Пліч-о-пліч ходимо в строю,
Ще донедавна ми не знали,
Що будем разом ми в бою.
Зникає день, виходять зорі,
За мить темніша за вікном —
Осіння ніч пливе поволі,
Вкриває землю тихим сном.
Я мав дівчину, але покинув,
Пішов Вітчизну захищать,
Дай, Боже, щоб я не загинув,
Зумів здолать ворожу рать.
Хоча далеко нині я від тебе —
Розлуки я ціную кожну мить.
Ти зачекай, коханая, на мене,
А час неначе вітер пролетить.
Ганна ШВЕЦЬ.