Кількість легкових автомобілів на дорогах постійно збільшується. Вже навіть у невеликих містечках часом виникають пробки. А знайти в центрі місце для стоянки (особливо у ринкові дні) стало проблемою.
Райцентри Черкащини не планували під таке транспортне навантаження. Тож автівки ставлять на тротуарах, підкочують до самісіньких дверей магазинів. Постійне здорожчання бензину зовсім не зменшує транспортний потік. Хто сів за кермо – той вже ніколи не стане пішоходом.
Хоча якщо у країнах із розвинутою ринковою економікою на тисячу жителів припадає понад 500 автівок, то в Україні їх лише 60. Низька купівельна спроможність населення сприяють ввозу з-за кордону в середньому 200 тисяч легкових автомобілів за рік. Більшість (до 80 %) – це вживані автівки. У кращому разі їм по 5–10 років. Старшого автомобільного «секонд-хенду», термін використання якого уже вичерпаний, теж дуже багато. Така ситуація склалася лише через бідність населення і саме тому такий транспорт користується великим попитом.
До 1991 року в Україні діяли чотири автозаводи. Запорізький і Луцький виготовляли легкові автомобілі, Кременчуцький – вантажівки, Львівський – автобуси. На початку 2000-х років у Черкасах почали складати маршрутки «Богдан», у Лубнах – «Газель». Виробництво мікроавтобусів налагоджено також у Борисполі та Чернігові. У Чорноморську складали «Волгу», в Ужгороді – «Шкоду» та «Ауді». Проте масово на вітчизняні автомобілі українці досі так і не пересіли. Хто заможніший, то купує нові іномарки в автосалонах, хто бідніший, то їздить на старому нерозмитненому (фактично нелегальному) транспорті.
Українські ж автопідприємства перебувають у режимі очікування поліпшення умов існування. Головні завдання розвитку автомобілебудування визначені концепцією Державної промислової політики України. Нею передбачено довести щорічний випуск легкових автомобілів до 120 тисяч, вантажівок – до 15–20 тисяч, автобусів – до 5 тисяч штук. Чи це реально?
Здається, що зовсім недавно прилавки магазинів були забиті замерзлою американською курятиною, так званими «ніжками Буша». Проте дуже швидко вітчизняний бізнес зумів налагодити достатню кількість своєї продукції, крім того, значно вищої якості. Тому подібне можливе і в автопромі. Але наразі українці під Верховною Радою виборюють право їздити на євробляхах, а Запорізький автозавод експортує нові автомобілі та комплектуючі в Казахстан, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Сирію, Йорданію, Ірак, Єгипет.
Керівник соціальних проектів МХП Ірина Ванникова на своїй сторінці у Facebook зазначила, що серед українців зараз гостро постало автомобільне питання. Попри те, що Україна збирає на своїх потужностях іноземні авто, а також виготовляє вітчизняні, цей вид пересування й досі лишається нашим громадянам малодоступним.
«Соціально відповідальний бізнес у різних сферах вже давно зрозумів, що найперше необхідно виробляти товар, який буде мати прийнятну ціну для українців. Тож аби автівки стали саме таким товаром, автовиробникам варто орієнтуватись саме на це. Українці варті того, аби їздити на якісному та доступному авто, адже за кордоном це вже давно не розкіш, а засіб для пересування. Тож питання саме за ціною», – написала Ірина Ванникова.