Жовтокоса чарівниця осінь багряно-золотими фарбами торкнулась верхівок кремезних дерев, що височіють поблизу обійстя Алли та Олексія Журбів із с. Терешки. Ось біля двору, на галявині, пасуться дві корівки, які час від часу піднімають голови та поглядають у двір своїх господарів, коза з великими рогами, попід тином чалапають поважні гуси та качки. А вже за парканом, у великому дворовому хорі чути ґелґотання індиків, хрюкання свиней, кудкудакання курей…
А за диригентів у всьому цьому господарстві чудово вправляються Алла та Олексій, які власноруч створили на своєму обійсті міні-ферму і ось вже впродовж десяти років вміло керують своїм домашнім «господарчим оркестром».
В їхньому господарстві аж три корови ― Роза, Ласунка та Калина, телятко, бичок, три свиноматки та кнур, по три десятка гусей та качок, індиків, курей, є кролі, коза Пушинка, дві собаки ― Дік та Шейк, ще й кіт Мурчик.
НОВІ ТУРБОТИ У НОВІЙ СІМ’Ї
У с. Терешки Алла Олександрівна переїхала з с. Ярославка ще у 1990 році. Так вже склалося у її житті, що з двома дітьми та усім своїм господарством посеред зими опинилася у зовсім чужому селі, де нікого не знала і змушена була починати життя спочатку.
Але, як кажуть у народі, щаслива та людина, якій на новому місці пощастить з сусідами. У Алли Олександрівни, як вона сама зазначає, вони виявилися першими помічниками і порадниками: Валентина Страшна, Лідія Гуцало, подружжя Письменних... З перших днів і донині їхню підтримку вона цінує і вдячна за все добро, яке ці люди роблять.
Коли зустрілись з Олексієм, долі їхні чимось були схожі, тож і вирішили поєднати їх в одну.
Подружжя живе разом уже десять років, у кожного з них це другий шлюб. Але обоє переконані, що в житті все відбувається за Божим планом, і що зустрілись вони задля того, аби відведений для них на цій землі час бути поруч, підтримувати одне одного і допомагати, разом господарювати і ростити дітей.
В дім до Алли Олександрівни, в якому вона мешкала з двома своїми дітками, Олексій Миколайович переїхав не сам, а зі своїм трирічним синочком Валентином, якому Алла замінила матір. Олексій же став батьком Аллиним дітям: синові та доньці. Ось так і створилась нова сім’я. Закінчивши школу, старші пішли вчитися, працювати, згодом створили свої власні сім’ї. Алла та Олексій вже мають онуків і нині виховують свого найменшенького — Валентина, якому пішов тринадцятий рік, і для батьків він є розрадою та справжнім помічником.
Журби переконані, що все у цьому житті невипадково. І маленькому Валентину, якому свого часу дуже бракувало материнської любові та тепла, Бог і послав маму, яка його дуже любить.
А зі створенням нової сім’ї з’явились нові традиції, нові обов’язки та нові турботи. В їхній сім’ї все робиться спільно і дружно, і всі важливі рішення приймають разом, порадившись і обміркувавши. Тому тут панує лад і взаєморозуміння.
ЩОБ МАТИ ДОСТАТОК, ТРЕБА ПОСТІЙНО ТРУДИТИСЬ
Нині на своїй міні-фермі Алла є її головою. Можливо тому, що свого часу отримала відповідну освіту ― вона за фахом технік штучного осіменіння, має понад два десятки років трудового стажу у місцевому господарстві. Олексій ― тракторист, який також багато років пропрацював у сільському господарстві.
Алла з Олексієм зростали у великих сільських родинах, де корова завжди була головною годувальницею. Коли в дім Алли, де вона мешкала зі своєю мамою ― Ольгою Миколаївною (нині, на жаль, вже покійною), переїхав Олексій, то у їхньому господарстві на той час вже була корівка Роза, потім з’явились Ласунка, Калина. Словом, улюблениця Роза за 11 років привела вже аж десять телят. Ось так ці корівки і визначили напрямок сімейного бізнесу Журбів.
Як додатковий заробіток, подружжя вирощує ще й свиней. Має в господарстві кнура та трьох свиноматок, які двічі на рік дають приплід — по 10—12 поросяток, котрих господарі підгодовують і продають. Козу тримають для того, щоб поросяткам було молоко. Гусей, курей та індиків вирощують для власних потреб.
Безперечно, що кількість і якість молока корів залежить від збалансованості їх добового раціону. Тож своїх годувальниць господарі забезпечують грубими, соковитими і концентрованими кормами. Мають 5 гектарів землі в сусідньому селі, де вирощують соняшник, кукурудзу, сою. А ще ― 2 гектара городу біля дому, де сіють люцерну, суданку, кукурудзу на корм, гарбузи, буряки. Окрім цього купують і привозять на зиму худобі жом, заготовляють близько 7 тонн сіна. Своїх корівок та й іншу живність, яку тримають, в їжі не обмежують і прагнуть вдосталь забезпечити їх збалансованими кормами. У господарстві Журбів є й трактор, яким Олексій обробляє всю землю, сіє та збирає урожай. Вони переконані, що для того, аби мати якісь прибутки, на своїй землі та у господарстві, треба постійно трудитись.
ПРОДУКЦІЯ СПОЖИВАЧАМ ДО ВПОДОБИ
— На своїх корівок мені гріх ображатися, ― каже Алла Олександрівна. ― Вони дають по 40 л молока. Але за цим процесом варто слідкувати, бо якщо хоча б раз пропустити доїння, жирність молока падає. Найвищу жирність має вечірнє молоко, бо період між обіднім і вечірнім доїнням невеликий. Саме з такого молока виходить найсмачніша сметана. Крім сметани, я роблю ще й сир.
За всі ці роки у Алли та Олексія з’явились свої клієнти, які постійно замовляють молочну продукцію. І, згідно з графіком доставки, який вони розробили, постачають замовлений товар безпосередньо своїм покупцям додому, або ж за вказаною адресою. Крім всього, усіх своїх споживачів вони знають особисто і вивчили їхні уподобання. Коли ж з’являються лишки, продають на ринку. Приємно, що молочна продукція з міні-ферми покупцям до вподоби, і ще жодного разу нарікань на її якість не було.
КОРІВКИ ПОВИННІ БУТИ ЗДОРОВИМИ
Алла та Олексій тримають українську червоно-рябу молочну породу, яка, дійсно, молочна. І на телят, а особливо на її теличок, завжди є великий попит. Як і на молочну продукцію, так і на цей товар вони мають постійних клієнтів, які купують молодих теличок, котрі в подальшому стають гарними коровами.
Вагомим чинником отримання постійного приплоду є виявлення корів і телиць в охоті та своєчасне їх осіменіння. Враховуючи те, що Алла за фахом технік штучного осіменіння, відпо-відальність за цю ділянку технологічного процесу їхнього тваринництва лежить на ній.
― Коли бачу, що корівка готова до запліднення, а в цей час вона починає давати мало молока, погано їсти, реве, весь час озирається, купую сім’я і за допомогою спеціального приладдя проводжу її запліднення. Тут важливо не втратити час, тож встигаю за 1—3 дні. На результати чекаю 18—21 день і, як правило, вони завжди позитивні, ― каже Алла Олександрівна. ― Коли я щойно переїхала жити в Терешки, працювала в місцевому сільгосптоваристві, то багато чому навчилась у ветеринарного лікаря Григорія Дердуги.
Для того, аби корови давали якісне і корисне молоко, потрібно слідкувати за їхнім здоров’ям. Свого часу Алла Олександрівна завідувала молочною фермою у сільськогосподарському товаристві, тож знає, що саме цей аспект дуже вагомий і нехтувати здоров’ям своїх корів не можна. Не лише її корови, а все поголів’я великої рогатої худоби на території сільради ідентифікується та паспортизується. Щороку проводиться дослідження тваринок на лейкоз та бруцельоз, планові щеплення із запобігання сибірки та туберкульозу.
― Якщо влітку більшість часу корова проводить на пасовищі, то взимку — у хліві, і, як кажуть, вона «застоюється». Щоб цього не відбувалось, то навіть за несприятливих умов корову щодня потрібно хоча б на годину вивести вигуляти. Тоді вона й почуватиметься здоровою, ― зазначає господиня.
НАЙМОЛОДШИЙ ПОМІЧНИК
В селі, а особливо влітку, кожна хвилина дорога. Як правило, Алла та Олексій прокидаються рано, о 5-ій годині. Олексій розносить сіно худобі, дає воду. Пізніше знову роздає корми, вичищає, Алла доїть корів. Разом розвозять молочну продукцію. Та крім корів у Журбів є й інше господарство, яке теж потребує уваги.
Свої невеличкі обов’язки в господарстві має й наймолодший помічник Валик. Про нього Алла Олександрівна розповідає з особливим трепетом. Згадує, як він трирічним малюком з’явився у їхній сім’ї, як потягнув свої рученята і вперше назвав Аллу мамою, як на бубликах вчився рахувати разом з новою бабусею, як брався усім допомагати і хотів скрізь встигнути. Алла Олександрівна пишається успіхами сина у школі, а особливо його захопленням фізикою, любов до якої йому прищепив вчитель Юрій Дядченко. Відзначає й музичні здібності хлопчика, які були оцінено на зустрічі представників влади з творчо обдарованими дітьми.
— Валик у нас дуже роботяща дитина. Змалечку привчений до будь-якої роботи. І, що приємно, робить це не з примусу, а за бажанням. Він пасе гусей та качок, виводить козу на пасовище, доїть її. Розносить сухий корм худобі.
Часто у вихідні нас навідують старші діти, онуки. Я готую святковий обід — запікаю качку або гуску, варю борщ, печу пироги. Ми всі збираємося за столом. Коли вся родина разом, то й на душі затишніше.
Непростими стежками довелося пройти Аллі та Олексію, доки вони не знайшли одне одного. За все життя довелося зіткнутися з різними людьми за непростих ситуацій. Та завжди і скрізь вони цінували людей праці, справедливих і добрих. Бо самі є такими. А на людське тепло і добро завжди відкриті і відповідають тим же.
Дійсно, такі роботящі, добрі, прості і щирі трудівники села завжди викликають в душі захоплення. І за кілька годин спілкування з ними здається, що знаєш їх все своє життя.
Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора).