Наступний рік проголошено Роком Української революції 1917—1921 років.
Відповідний Указ підписав Президент України Петро Порошенко. Цим Указом одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017—2021 роки визначено вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917—1921 років.
Наша Шполянщина славиться отаманами, вихідцями із села Товмач, українськими повстанцями проти радянської влади у 1920-х роках, про яких розповів у своїх дослідженнях «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії», вперше опублікованих ще у 1998 році, громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник істо-рії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття Роман Коваль.
Про них йдеться і у відомому творі Василя Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон». Наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (м. Київ) вийшов цей роман під назвою «Чорний Ворон». Майже одночасно під назвою «Залишенець» — вийшов він у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (м. Харків).
Роман відтворює одну зі сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над ним тривала майже 13 років.
Варто зазначити, що цей твір отримав кілька літературних премій: переможець конкурсу «Книга рокстянтина Родика, переможець премії «Айстра». Ліга українських меценатів на конкурсі «Ярославів вал» віддала першість твору в номінації «Найкращий історичний роман».
У лютому 2011 року Комітет з Національної премії України імені Т.Шевченка за роман «Залишенець. Чорний Ворон» визначив Василя Шкляра лауреатом Шевченківської премії 2011 року в галузі літератури. Та від цієї нагороди автор відмовився.
17 квітня 2011 року у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення її відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.
Активісти Шполянщини, зокрема сільський голова Товмача Сергій Коваль, депутат районної ради Анатолій Козленко, їхній земляк, колишній начальник відділу культури райдержадміністрації Дмитро Вовк та член громадської організації «Союз українок» Наталія Сторчак ініціювали проведення 24—25 червня в с. Товмач фестивалю під назвою «Товмацький курінь», присвяченого дню народження Івана Лютого-Лютенка (наступного 2017 року ― 120 річниця з дня його народження).
На першому засіданні організаційного комітету за участі голови райдержадміністрації Володимира Потапенка, голови районної ради Олександра Кузуба, депутатів районної та міської рад, активістів, підприємців району, працівників культури пройшло ознайомлення з проектом плану заходів, які представила Наталія Сторчак.
Зокрема Наталія Віталіївна наголосила, що проведення фестивалю ініціюється на виконання Указу Президента до 100-ої річниці Української революції 1917—1921 років. Він є патріотичного спрямування і має донести всім нерозкриті сторінки історії.
― Якби українці раніше знали ці сторінки, то і хід незалежності нашої країни був би іншим, і пострадянський вплив на свідомість багатьох наших співгромадян не був би таким негативним, ― зазначила Наталія Сторчак.
Голови районної державної адміністрації Володимир Потапенко та районної ради Олександр Кузуб підтримали цю ідею і пообіцяли всіляко сприяти в організації та проведенні такого заходу.
Свої пропозиції щодо організації фестивалю «Товмацький курінь» висловили сільський голова Товмача Сергій Коваль, заслужений працівник культури Дмитро Вовк, депутат районної ради Анатолій Козленко, начальник відділу культури та туризму Анатолій Лозовий, методист районного методкабінету відділу освіти Зоя Ложкова.
Зокрема Дмитро Вовк запропонував оголосити серед бізнес-структур конкурс на цікавий проект, який би можна було реалізувати в рамках фестивалю.
Анатолій Козленко наголосив на ширшій поінформованості населення щодо подій, пов’язаних із визвольною боротьбою наших земляків.
Всі присутні погодились із думкою, що проведення такого фестивалю на Шполянщині стане особливою родзинкою району, а для нинішніх і майбутніх поколінь стане ще одним приводом краще пізнати історію свого краю, пишатися сильним духом, героїчним патріотизмом своїх земляків.
Лариса БАЧИНСЬКА.
Іван Лютий-Лютенко — отаман Холодного Яру
Іва́н Мака́рович ЛЮ́ТИЙ-ЛЮТЕ́НКО (псевдо Іван Ґонта), (24 червня 1897, Капустянське лісництво біля с. Товмач Звенигородського повіту Київської губернії — 19 березня 1989, США). — військовий та громадський діяч, підприємець, меценат; старшина Запорізької дивізії, повстанський отаман Холодного Яру (1919 — 1922 рр.); військові звання — сотник Армії УНР.
Макарович Лютий-Лютенко — народився 24 червня 1897 року в Капустянському лісництві біля с. Товмач. Закінчив чотирикласну земську школу, згодом курси Паршина в Москві. Потім — 6 класів гімназії в Москві з відзнакою як найкращий студент з математики.
Закінчив Омську школу прапор-щиків. Учасник бойових дій на фронтах Першої світової війни. Старший унтер-офіцер 8-го Московського гренадерського полку.
Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку російської царської армії, що дислокувався в Черкасах.
У 1918 році у складі Армії УНР брав участь у боях проти більшовиків, зокрема за станції Гребінка та Бобринська (нині станція імені Тараса Шевченка).
За Директорії Лютий-Лютенко був призначений командиром 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі.
Служив у Запорізькій дивізії підкомандою Олександра Загродського, старшина 3-ої Запорізької дивізії (до літа 1919).
З 1919 року — в повстансько-партизанському русі. Спочатку очолив загін звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. В різні часи загін складався з 500—800 козаків та старшин.
Отаман Холодного Яру. Співпрацював з отаманами Яблочком, Ларіоном Загороднім, Семеном Заболотним, Пилипом Хмарою, Чортом (Мелешком) та іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу. За деякими джерелами, на нараді в с. Матвіївці наприкінці осені 1921 р. звенигородського отамана Ґонту (Лютого-Лютенка) було обрано Головним отаманом Холодного Яру.
Можливо, Головним отаманом Холодного Яру він був короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Загороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до Польщі чи Румунії.
Бойові дії продовжував до осені 1922 року, коли, внаслідок низки спецоперацій проведених ЧК, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито.
У березні 1923 р. емігрував до Західної України (тоді — до Польщі). Жив на Поліссі, в с. Іванцевичі, де заснував Український еміграційний комітет, який розгорнув активну діяльність: було створено український хор, самодіяльний театр, українську школу.
У Володаві-Підляській очолив Союз українських кооперативів, у Холмі був директором Кооперативного Союзу. На цій та на попередній посаді виявив себе талановитим підприємцем та щедрим меценатом української справи.
Під час Другої світової війни допомагав землякам — військовополоненим Червоної армії. Багато українців за його сприяння було звільнено з концтаборів.
4 червня 1942 року заарештований гестапівцями. Відбув півроку тюрми в Любліні (Польща).
Після Другої Світової війни — жив у Мюнхені (Німеччина), згодом (1951 — 1957) у Рабаті (Марокко).
Пізніше переїздить до США.
Автор книги «Вогонь з Холодного Яру» (Детройт, 1986 рік). Меценат української справи.
Помер у США 19 березня 1989 року. Похований на українському цвинтарі штату Нью-Джерсі у містечку Саут-Баунд-Брук (США).