День української писемності та мови – державне свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-літописця — письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, вченого, ченця Києво-Печерського монастиря. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Щорічно, відзначаючи це свято, українці гуртуються задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.
Історія розповідає, що колись цього дня віддавали дітей до школи. Батьки зі школи йшли до церкви та ставили свічку перед образом Преподобного, вірячи, що він допоможе дитині вивчитися. І, що головне, вчитися багато та старанно все життя. Адже «користь від цього є велика», бо «Хто вчиться змолоду – не зазнає на старість голоду».
Традиційно, в День української писемності та мови покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводять регіональні тематичні конкурси тощо.
Також у цей день на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано з 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з'ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.
Українська мова – одна з найдавніших, найбагатших мов Європи. Вона належить до наймелодійніших мов у світі. Її історія містить багато трагічних сторінок. До початку 1990-их років вона майже 375 років зазнавала утисків, заборон і жорстоких репресій від окупаційної московської влади. Не мала державного статусу також у тих сусідніх країнах, до складу яких тимчасово входили українські землі. Гноблення української нації завжди супроводжувалося нищенням нашої мови. Проте завдяки величезній силі духовного спротиву українського народу всім окупантам і гнобителям наша мова не вмерла, не зникла. Разом з народом пройшла вона жахливі випробування на міцність‚ довела свою велику життєспроможність і вижила.
Тому ми повинні дбати про рідну мову та берегти її, адже саме у ній нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Доки народ береже свою мову, доти він зберігає своє єство, свою етнічну єдність. Актуальними тут будуть слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову».