«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» —
Ліна Костенко
Мова народу — це генетичний код національної культури. У сучасному світі налічується близько 10000 мов і діалектів. Більшість з них навіть не мають писемності й державного статусу. Кожна мова, як і кожна нація світу є унікальною. Українська мова належить до давньописемних мов, писемність її налічує понад 1000 років. Вона належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської гілки індоєвропейської мовної сім’ї. Сучасні дослідження показують, що українська мова у фонетиці та граматиці має більше спільних рис з білоруською мовою (29), чеською та словацькою мовами (23), польською мовою (22), хорватською та болгарською мовами (21), сербською та македонською мовами (20), вимерлою полабською мовою (19), ніж з російською (11 спільних рис).
Іноземні мовознавці неодноразово підкреслювали лексичне багатство української мови, її милозвучність та оригінальність, найчастіше зіставляючи її з італійською. Наприклад, у 1934 році в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, згідно з результатами якого українська посіла третє призове місце, після французької та перської.
Тому вкрай необхідно знову і знову повертатися до мовного питання в нашій державі?
Наша проблема — меншовартість
На жаль, упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих акцій геноциду, голодомору, лінгвоциду, й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Наслідки цієї політики є помітними й нині. Усі ці дії призвели до виникнення так званого комплексу меншовартості в українців. Ось чому більшість громадян, здебільшого, користуються саме російською мовою, вважаючи її більш престижною.
Таким чином, мовна ситуація в Україні позначена домінуванням російської у сферах суспільного життя українців. Російська мова переважає в телеефірі, друкованих виданнях, сфері послуг та українському сегменті Інтернету. Прикладом може слугувати активність українців у соціальній мережі «Facebook» та ряду нещодавно заблокованими українським урядом проросійських соціальних мережах. Виникає питання: що змушує українців зрадити принципам і почати «гаваріть па-русскі»? Невже, любі співвітчизники, ви справді почуваєтесь впевненіше та більш пафосно, промінявши мову предків на століттями силоміць насаджувану мову агресора? Чи не бентежить вас, що така ситуація становить загрозу мовній ідентичності українців і національній безпеці держави?
Натомість у кінопрокаті сумарна кількість фільмів, дубльованих або озвучених українською мовою, продовжує зростати і сягнула в 2016 році 88%. І це добрий показник.
За підсумками моніторингу магазинів, кав’ярень і ресторанів у 26 містах (усі обласні центри, крім окупованих) лише 40% закладів харчування мають українську вивіску. У нашому затишному містечку хоч і переважають вивіски українською, проте, на превеликий жаль, ситуація не ідеальна. Напевне, кожен, прогулюючись центром міста вже натрапив на нещодавно відкритий магазин «Сундук». Серйозно? Невідомо, що саме хотіли сказати цією назвою власники магазину, але, погодьтесь, український відповідник цьому русизму «Скриня» не такий вже й шокуючий, чи не так? Це лише один яскравий приклад з-поміж багатьох інших.
Мова — державний інститут
Загалом перший крок до повернення українській мові повноправного державного статусу уже зроблено. Хотілось би звернути увагу на сколихнувший пресу законопроект № 5670 «Про державну мову», створений під керівництвом професора Володимира Василенка при Міністерстві культури. До колективу входили представники громадськості та експерти, що спеціалізуються на питаннях мовної політики. При розробці цього проекту експерти врахували не лише світовий досвід мовного законодавства (Литва, Латвія, Польща, Білорусь, Франція, Австрія), а й досвід усіх мовних законопроектів, що за часів незалежності існували в Україні. Отож проект регулює вживання української мови. Вагомим є те, що законопроект не стосується мов національних меншин, адже протягом 25 років в українському законодавстві порядок використання усіх мов змішувався в одному законодавчому акті, і це завжди ставало підґрунтям для маніпуляцій. До того ж, виокремлення державної мови до окремого закону — це типова європейська практика, яка підкреслює важливість державної мови саме як державного інституту та елементу конституційного ладу.
Закон передбачає обов’язок володіти державною мовою для обіймання державних посад, для педагогів, медичних працівників, регламентує порядок застосування державної мови в державних органах та в публічних сферах суспільного життя (реклама, ЗМІ, освіта, науки, культурні заходи, обслуговування тощо), передбачає створення державних інститутів для забезпечення захисту державної мови. Новий законопроект скасовує чинний закон «Про засади державної мовної політики» (сумнозвісний «Ківалова-Колесніченка»), що був спрямований на демонтаж української держави.
6 червня український президент Петро Порошенко підписав Закон України про введення 75% квоти україномовного контенту на загальнонаціональних телеканалах. "Ніхто не проти, щоб з екранів лунали інші мови, але неприпустимо, щоб частка української мови на будь-якому українському каналі складала 15%, 20%, 25%. Дякувати Богові , нам вдалося це захистити", – заявив глава держави.
Це зброя, запорука існування держави і нації
Отже, сьогодні українська мова — це не лише культурний феномен, а й фактор безпеки громадян України. Питання вибору мови спілкування нині не просто питання зручності. Воно корелює з питанням громадянської відповідальності, збереженням українців як незалежної політичної нації. Пригадаймо слова визначного українського мовознавця Івана Огієнка: «… Поки живе мова — житиме й народ, яко національність ... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань».
Тетяна ХИМЕНКО
До теми
Хто сказав "ні" російській мові
За даними видання Financial Times, протягом останніх 22 років російська мова втратила більше позицій у країнах пострадянського простору, ніж будь-яка інша мова. Найбільш відчутно цей процес простежується в Казахстані, де у 2016 р. 20% населення, здебільшого корінного, спілкувалися вдома російською мовою, тоді як ще 15 років тому таких було 33%.
Серед країн Центральної Азії, що входили до складу СРСР, Казахстан є п’ятою, яка стала на шлях дерусифікації. В Узбекистані, Туркменістані, Таджикистані і Киргизії цей процес розпочався ще в 90-тих, однак триває й досі. Найбільш вдало перехід з кириличного алфавіту на латиницю відбувся на Кавказі, в Азербайджані, ще 2001 р.
Досить активними борцями з російською мовою є країни Балтії. З 1994 р. кількість російськомовного населення цих країн скоротилася на 10% і зараз становить: у Латвії – 29.8%, Литві – 7.2%, Естонії – 23.4%. Проте ці цифри можуть зменшитися. У травні 2017 р. сейм Латвії запропонував законопроект, що збільшує суму штрафів для громадян, які надають перевагу російській мові, нехтуючи державною. Особливо великі суми передбачено для посадовців. Своєю чергою Литва скорочує кількість телевізійних російськомовних програм.
Щодо Естонії, то з часу ухвалення Закону про мову 2011 р., що визнає офіційною мовою лише естонську, сферу використання російської мови обмежено, хоча і не так сильно як у Латвії.
Також обмежує застосування російської мови і Молдова. І хоча російська в країні має статус мови міжнаціонального спілкування, а нинішній президент Ігор Додон є активним прихильником Кремля, парламент все ж ухвалив рішення потіснити мову із шкільної програми.
Експерти видання Financial Times пояснюють такі тренди політичними причинами. Полягають вони в протистоянні країн колишнього СРСР контролю з боку Росії.
Мовні ініціативи України
За останніми підрахунками, кількість російськомовного населення в Україні скоротилося на 9% і на 2016 р. становить 24%. Поширення української мови в усіх сферах суспільного життя може додатково скоротити цей відсоток. Після анексії Криму та початку війни з Росією на Донбасі був момент, коли пожвавились розмови про запровадження латинського алфавіту. З’явився навіть громадський рух Latynka.tak. Однак досі ідея не набула широкої громадської підтримки.
У цьому напрямі вже діють деякі ініціативи українського уряду. До законів про квоти та блокування російських веб-сайтів з 9 червня додається законопроект № 5670-д "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Законопроект спрямовано на регулювання порядку застосування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя. При цьому дія документу не поширюватиметься на мову релігійних обрядів та на сферу приватного спілкування між особами.
Для відродження та посилення національної ідентичності такі кроки є, звичайно, позитивними. Однак остаточне вирішення мовного питання в Україні ускладнюється тим, що крім російської мови в прикордонних областях мають сильні позиції польська, угорська, румунська. Населення Буковини, Волині та Закарпаття володіє цими мовами навіть краще, ніж українською. Це викликає ситуації непорозуміння між громадянами різних регіонів України.
Звичайно, така проблема потребує об’єктивних рішень в ухвалі мовного законодавства, адже різкі дії можуть призвести до додаткового загострення політичної ситуації в країні. Тут доречно було б заручитися іноземним досвідом. Усі країни, в яких існує найменша небезпека для мови, намагаються посилити своє мовне законодавство. Лише в США та Британії немає мовних законів. У Швеції схвалили закон про єдину державну шведську мову після того, як запропонували зробити англійську мову другою державною. Проте у світі є країни, в яких мирно співіснують декілька державних мов. Загалом у 86 (45%) державах із 193 мовна політика ґрунтується на засадах саме полілінгвізму, і за спостереженнями соціолінгвістів, кількість дво- та багатомовних ситуацій щороку зростає. Найбільш усталеними є фінська, бельгійська та канадська моделі двомовності. У Конституції РФ статті про державну мову немає взагалі, а, отже, й мовного питання, як такого, не існує. Польські законодавці у ст. 27-й Основного закону записали: "У польській республіці керівною мовою є польська мова. Це правило не порушує прав народних меншин, що виникають з ратифікованих міжнародних договорів". Ось так, ефектно і виразно.
Чи обиратиме між цими прикладами українська влада - невідомо. Та коли населення хоче жити в країні, а вона забезпечує його потреби, то конфлікту мов не виникає.
Джерело: 112.ua