Шполянка Тетяна Льовушкіна поєднує творчість і ремесло: вона шиє український одяг, збирає старовинні хустки та створює унікальні намиста, які мають свою історію і дарують людям красу і тепло.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з майстринею, щоб дізнатися, як зародилося її захоплення, чому воно стало справою душі і як народжуються її прикраси та традиційні вбрання.
Тетяна родом із села Журавка і ще з дитинства мріяла навчати дітей. Вона закінчила Шевченківське училище та Черкаський університет імені Богдана Хмельницького, після чого працювала у школах Журавки та Лебедина - викладала українську мову та літературу, а також навчала учнів початкових класів.
«Я завжди хотіла бути вчителькою, учити маленьких дітей, бо це цікаво - вони дивляться на тебе великими очима, і всьому вірять, - розповідає жінка. - Мама хотіла, щоб я була медсестрою, тато радив щось практичне, але я була вперта і хотіла довести, що зможу навчати. Трошки попрацювала в школі - мені подобалося, але потім так склалися обставини, що вирішила поїхати на заробітки, щоб заробити на квартиру. Питання стояло просто: потрібно було мати своє житло».
Повернувшись додому, Тетяна відкрила для себе нове захоплення - прикраси з намистин та український одяг.
«Мене запросила Любов Олександрівна Коцюрба в Центр надання соціальних послуг, щоб я допомагала організовувати дозвілля пенсіонерів. Почала допомагати з організацією репетицій, заходів - і якось так з’явилася ідея робити намисто. Треба було нам одягти вишиванки, український одяг, а прикрас не вистачало, тож я зрозуміла, що треба зробити запас прикрас», - розповідає Тетяна.
Захоплення прикрасами у Тетяни з дитинства: мама завжди мала багато намиста. Згодом жінка почала створювати прикраси для себе та знайомих.
«Я спробувала - і в мене вийшло. Почала робити для себе, для подруг. Думаю про того, кому це більше пасуватиме: підбираю кольори - яскраві, класичні чорно-білі, сірі або червоні. А іноді імпровізую - під настрій.
Процес створення намиста для Тетяни - справжнє мистецтво, що вимагає терпіння і фантазії.
«Спочатку викладаю намистини на тканину або серветку, планую композицію, визначаю, які будуть більші, які - менші, підбираю кольори. Потім нанизую їх на нитку, прораховую кількість, вирішую, чи буде один ряд, два чи більше. Застібки шукаю в магазинах або використовую зі старих бусів, аби нічого не кололо. Іноді додаю бісер або дрібні деталі, щоб намисто було більш живим та унікальним. Усе це потребує уваги і фантазії, бо кожна деталь важлива і має пасувати до інших», - пояснює жінка.
Першу виставку для Тетяни організувала Інна Вовк, яка побачила її роботи і запропонувала показати їх людям.
«Інна сказала: «Таню, давайте виставимо». До того я робила прикраси лише для себе та знайомих, не думала про продаж чи публічність. А завдяки виставці мої роботи змогли побачити інші. Було цікаво бо люди звертали увагу на кольори, форму, деталі. Це надихає продовжувати і ділитися своїм мистецтвом», - ділиться Тетяна.
Крім прикрас, майстриня шиє елементи українського одягу - фартухи, плахти, збирає автентичні речі.
«Назбиралося вже чимало: і хустки, і вишиванки. Частину віддали родичі, щось купила. Усі ці речі мають свою історію. Хотілося б колись організувати виставку або світлицю, щоб люди могли побачити традиційний одяг і прикраси», - каже Тетяна.
Окрім рукоділля, вона активно бере участь у культурному житті громади: співає у народному аматорському фольклорному ансамблі «Берегиня» та народному аматорському хорі «Оберіг».
У центрі надання соціальних послуг майстриня разом з іншими учасниками виступає для пенсіонерів та одиноких людей, намагаючись підтримати їх у непростий час.
«У нас заходи, на яких ми співаємо, проводимо невеликі виступи, стараємося відволікти людей від тривог, - розповідає Тетяна. - Приходять пенсіонери, люди з інвалідністю, самотні - для них це розрада. Вони дуже вдячні, завжди дякують нам, бо це їхня можливість поспілкуватися, поспівати, побути разом».
Майстриня мріє навчитися ткати на верстаті і передати це ремесло наступним поколінням.
«Є люди, які готові віддати мені верстат, але виникає одна проблема: немає майстрині, яка могла б навчити, як ним користуватися, - пояснює Тетяна. - Кажуть, це дуже кропітка робота: потрібно ретельно підготувати нитки, дрібні деталі, знати всі нюанси техніки. І найважливіше - знайти людину, яка навчила б всім тонкощам. Це наша історія, наша культура. На Західній Україні цим займаються більше, а у нас майстрів стає все менше, тому важливо зберегти ці знання».
Кожна нитка і кожна намистина у її руках оживає, зберігає пам’ять і дарує радість. Тетяна Льовушкіна не просто створює прикраси та український одяг - вона зберігає традиції і доводить, що культуру можна передавати власними руками.