Олег Анатолійович Берестецький народився і проживав сім років у Шполі, відвідував міський дитячий садочок «Калинка». Але потім батьки переїхали до Дніпропетровська і це місто стало для Олега рідним. Тут він вивчився, одружився, працює нині. Пройшов час і його батьки повернулися до Шполи. Тато Анатолій Берестецький вже майже десять років працює директором районного будинку культури, його знають на Шполянщині як талановитого учасника популярного на теренах рідного краю гурту «Срібні струни». Найближчим часом Олег Берестецький приїде на малу батьківщину, де народився і вперше пізнавав світ, а візит його буде пов'язаний із бажанням презентувати своїм землякам свій перший творчий доробок — авторську книгу під назвою «Східний фронт. З життя солдата». Ще на початку російської агресії навесні 2014-го Олег не зміг бути осторонь — пішов добровольцем на фронт, захищаючи Україну від підступного ворога.
«Ця книга присвячується воїнам-десантникам 25-ої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та всім військовослужбовцям інших військових частин України, які захищали, захищають та захищатимуть її незалежність та суверенітет, не шкодуючи свого життя та здоров’я заради щасливого майбутнього у процвітаючій та незалежній Україні», — йдеться в анотації книги, виданій у видавництві «Журфонд» м. Дніпропетровська.
Літературно-художнє видання «Східний фронт. З життя солдата» Олега Берестецького повністю відображує бойові будні десантників, з якими автор боронив рідну землю у 2014 році. Всі події та герої книги — реальні, лише дещо змінені прізвища. Їх пан Олег описує справжніми героями та патріотами України, які пройшли усе пекло війни, але не зламалися, їх дух ще більше зміцнився.
Ось маленький уривок наприкінці оповіді, який демонструє силу і мужність українських героїв в хвилини безвиході, коли дивилися в очі смерті:
«...Коли вони були вже майже на середині поля, позаду з’явився танк із прапором Російської Федерації. Хлопці розуміли, що це кінець. Почали молитися та думками прощатися з родинами.
— Ну що, хлопці! Позаду танк! Нам хана, — сказав Вадим Морозюк.
— Добре послужили. Шкода, що мало встигли зробити для України, — прозвучали слова Анатолія Пожаровського.
— Але не важливо, коли помирати! Важливо, як помирати, що потім скажуть люди! — вимовив Максим Ведмідь.
— Ну, що! Знімаємо все та загинемо, як справжні десантники! В тільняшках та блакитних беретах, — запропонував Юрій Бодянов.
Всі почали прощатися один з одним та роздягатися до тільняшок, вдягнувши на голови берети замість касок. Але повернувшись до ворожого танка, хлопці побачили, що він зупинився в п’ятдесяти метрах від них. Десантники мовчки стояли та дивилися в очі своїй ймовірній смерті, але з танка випустили декілька кулеметних черг. Від куль, які впивалися в ґрунт, поруч із хлопцями здіймалася земля. Але вони стояли на місці. Російський танк чомусь не стріляв у них, а, випустивши боєкомплект з кулемету в повітря і не зробивши жодного пострілу з гармати, розвернувся і поїхав геть. І зник в тій же посадці, з якої виїхав.
— Що це було??? — запитав Ведмідь.
— Мабуть, по той бік також є добрі люди! — сказав Вадим Морозюк.
— А стріляв він для того, щоб доповісти керівництву про знищення нашої групи! — припустив Влад Єнотов.
— Оце так нам пощастило! — зраділи всі, і, до кінця не вірячи цій події, вирушили до своїх.
Далі, впродовж усього 2014 року, розвідувально-десантний взвод третього парашутно-десантного батальйону 25-ої Дніпропетровської окремої по-вітряно-десантної бригади воював на всій території Донецької та Луганської областей... 25-та ОПДБр понесла тяжкі втрати в 2014 році, і дай Бог, щоби цих втрат більше не було! І щоби в Україні, нарешті, запанував мир!!!».
Примірник книги «Східний фронт. З життя солдата» Олег Берестецький подарував Шполянській центральній районній бібліотеці. Невдовзі відбудеться зустріч громадськості із ним, у форматі якої він презентує свою творчу роботу та розповість про свої бойові будні.
Наталія СТОРЧАК.