На постійній основі за кордоном перебувають понад 3 мільйони українських трудових мігрантів. Найбільше з них працюють у сусідній Польщі, — про це повідомляє прес-служба Міністерства соціальної політики. Є серед заробітчан за кордоном і багато шполян. І хоча точної цифри їхньої кількості сьогодні ніхто не встановив, та щомісяця на заробітки з району вирушають десятки таких людей.
В Україні є рекордно низькі зарплати – в перерахунку на євро, середня зарплата в Україні – 190 євро на місяць, менше, ніж у Молдові, Грузії чи Вірменії. В той час як у сусідній Польщі – майже 750, у Німеччині 2270. Але, незважаючи на різке падіння економіки, в Україні рівень споживання впав набагато менше – фахівці пояснюють це тим, що кожен сьомий українець нині працює за кордоном. А за даними на 2015 рік українці, які працюють за кордоном, переслали додому майже 3 мільярди доларів. Як стверджують дані соціологічної групи «Рейтинг», можливості працевлаштування за кордоном шукають 44% українців.
Шполянка пані Світлана отримала освіту бухгалтера і працювала за фахом 20 років. Кредити, борги та субсидія — те, що нажила за ці роки жінка. «У мене двоє дітей: син, який навчається, і донька, яка цього року закінчує школу. Я не отримую такої високої зарплатні, щоб забезпечити їх повноцінно. Хоча і отримала престижну професію, та ледве вистачає на основне. Вимушена була їхати до Польщі, щоб там заправляти сигарети табаком. І за це я отримувала в рази більшу плату», — пояснює Світлана.
Певно, прикро навчатися в університеті, щоб потім поїхати за кордон і працювати там, де і не потрібне було навчання. Але навіть за таку роботу дають набагато більші кошти, ніж за роботу бухгалтера.
Є люди, які звикли їздити на сезонні заробітки. Вони навіть можуть виїжджати родинами, наприклад, влітку на кілька місяців, а потім повертаються на попередню роботу вдома. Підприємства часто відпускають їх і приймають потім знову.
Ще частина людей хоче себе реалізувати. Це стосується молоді, яка знає іноземні мови та фахівців вищого рівня – інженерів, лікарів, вчителів, часом ІТ-спеціалістів. Ці люди цільово шукають посади, щоби використати свої знання. З огляду на це відрізняються й країни, куди їдуть на заробітки. Перші дві категорії їдуть якнайближче: переважно до Польщі, хоча також обирають Чехію або Угорщину. А ось люди, які хочуть використати саме свої знання, поїдуть далі, навіть за океан. Один зі знайомих нам інженерів пропрацював півроку в Польщі, а потім я побачила, що він знайшов роботу в Німеччині. А ІТ-фахівці їдуть в США чи в Австралію.
Чимала частка наших земляків, що пропрацювали за кордоном по 10—15 років, планують повернутися в Україну. Але часто вони стикаються з ситуацією, коли вони не можуть розраховувати на пенсію ані від України, бо не сплачували у пенсійний фонд, ані від тієї країни, де працювали всі ці роки, бо відсутнє відповідне законодавство, або ж відсутній механізм його реалізації. Є лише лічені країни, з якими Україна має пенсійні угоди, це переважно країни колишнього Радянського Союзу та Польща, Чехія, Іспанія, Португалія, Словаччина та країни Балтії.
Працевлаштовані за кордоном громадяни України пересилають додому великі суми грошей. Так, щороку суми надісланих у країну з-за кордону коштів складає 6,5 мільярда доларів, — про це в інтерв'ю «Радіо Свобода» розповів міністр соціальної політики України Андрій Рева.
В Україні зараз є два основних чинники, які підштовхують міграцію – низькі зарплати та війна, бо крім людей, які шукають за кордоном роботи, є і такі, які уникають призову до армії. Багато людей зможуть повернутися в Україну, якщо стабілізується політична та економічна ситуація та з’являться нові можливості для розвитку – економічного розвитку країни та особистого розвитку людини. Треба розуміти, що підвищення платні чітко прив’язане до зростання продуктивності праці. У Польщі наші земляки це розуміють, а от вдома – не завжди. Це зумовлено тим, що у Польщі узаконена погодинна оплата праці, а в Україні на більшості підприємств цього немає. Крім того, є такі українські роботодавці, котрі пропонують мінімальну платню офіційно, а решту – у конверті, бо знають, що люди хочуть ще й субсидії отримувати.
Якби люди чітко знали, що за понаднормову працю чи роботу у вихідні вдома вони мають отримувати вдвічі чи навіть втричі більше, і їм саме так заплатять, то вона би й залишалися на додаткову роботу. Але це питання просвіти працівників та сумлінності працедавців, які воліють про такі речі мовчати. Для працівників вищої кваліфікації важливі й кращий рівень освіти чи медицини у країні, де вони працюють.
Єдиного рецепту для змін немає. Компанії не мають іншого вибору, як піднімати зарплатню, бо конкурувати доводиться не лише в межах країни, але й із зарубіжними виробниками. Але лише збільшення платні не вирішить питання. Потрібно працювати з мотивацією людей. На жаль, у нас немає розробленої політики міста, області і країни загалом, спрямованої на те, щоби люди хотіли залишатися вдома. Це дуже великий обсяг роботи, над якою мали б працювати державні центри зайнятості. Необхідно чітко пояснювати людям, що може їх чекати під час роботи за кордоном. Потрібна й інформація від тих, хто поїхав і повернувся.
Після відкриття кордону ми мусили розуміти, що відтік робочої сили є природним. Наприклад, Польща з цим живе з 1990 року. Закриття кордонів не допоможе, проблему треба вирішувати комплексно. У нас же про це замислились, не тоді, коли, умовно, вперше відчули біль у нозі – а коли треба її відрізати. Ми рухаємося повільніше, аніж було б варто.
Владі слід бути гнучкішою із супроводом потенційних інвесторів. Хоча навіть відкриття нових заводів та фабрик на Черкащині вирішить проблему лише частково. Не менш важливо, аби на ринку праці з’являлися компанії, які потребують не лише рук, але й мізків.
Вже зараз на українському ринку праці умови диктують кваліфіковані кадри, а не працедавці. Якщо раніше на дві вакансії ми отримували 100 анкет і могли обрати справді найкращих кандидатів, то тепер реально обираємо кращих поміж гірших. Кваліфікованого працівника з адекватними запитами компанії відірвуть з руками і ногами. Це стосується тих, хто працюють на виробництві, інженерів та середнього технічного персоналу, попит на яких реально перевищує пропозицію.
На мою думку, активна трудова міграція за кордон припиниться десь за два-три роки. Але біда в тому, що поляки все ще виїжджають далі в Європу, і цілком може статися, що услід за ними лібералізують трудове законодавство інші сусіди. Тоді Україна опиниться перед додатковими викликами.
ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО