Шполянка Альона Венгер перетворила мистецтво татуювання на справу свого життя. Для неї тату - це не просто малюнок на шкірі, а спосіб виразити себе, розповісти історію й подарувати людині впевненість у собі.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з майстринею та дізналися, якою була її перша робота, які тату просять робити найчастіше та чому вона не радить клієнтам повторювати малюнки з інтернету.
Перше татуювання Альона зробила ще навчаючись у школі, коли їй було шістнадцять років. Тож нині її досвід у цій справі налічує вже одинадцять років. Спочатку друзі запропонували їй спробувати робити татуювання, але тоді в місті цим ніхто не займався, і вона навіть не мала уявлення, як це робиться професійно.
«Доля сама дала мені всі можливості розпочати цю справу, - згадує Альона. - Знайшовся знайомий, у якого була саморобна машинка, і він захотів, щоб я зробила йому татуювання. До речі, мені тоді цей процес зовсім не сподобався. Але потім зовсім незнайома мені людина запропонувала стати інвестором: купити обладнання і стати першою моделлю, на якій я могла б навчатися. Мабуть, саме завдяки цій людині я наважилася стати на цей шлях. Дуже вдячна йому по сьогодні, адже саме так я знайшла себе у цьому ремеслі».
Малювати Альона любила ще з дитинства. Вона відвідувала всі можливі художні гуртки, малювала на уроках у школі, брала участь у конкурсах і виставках.
«Оскільки я не мала необхідних знань, перші роботи були суцільною імпровізацією й експериментом, - розповідає майстриня. - Здається, десь на п’ятій спробі я зрозуміла, як діяти, і вперше була задоволена результатом. Це був ведмідь у графічному стилі - на передпліччі мого “інвестора”. Тоді я зрозуміла, що варто продовжувати».
Багато хто вважає, що татуювання - це справа лише молоді. Але, за словами Альони, найчастіше до неї приходять люди віком 30-40 років. Вона має досвід роботи і з підлітками шістнадцяти років - звісно, у супроводі батьків.
«Зазвичай це невеличкі татуювання з нейтральним змістом. Від початку війни таких запитів стало більше. Дорослі почали спокійніше ставитися до бажання своїх дітей і дозволяти втілювати ці мрії», - говорить майстриня.
Найстаршому її клієнтові було 72 роки - він зробив парне татуювання зі своєю донькою: сову.
«За ці роки я зробила сотні татуювань. Кожне з них особливе, багато мають глибокий сенс чи власну історію», - каже Альона.
З початком повномасштабної війни змінилося і ставлення людей до мистецтва тату.
«У перші місяці після початку війни було дуже багато замовлень на втілення маленької мрії - зробити татуювання. Люди перестали відкладати такі бажання “на потім”. Хтось, хто раніше ставився до цього мистецтва скептично чи навіть негативно, зрозумів, що це зовсім не те, за що варто хвилюватися чи зневажати», - розповідає вона.
Згодом тематика татуювань також зазнала змін - люди почали обирати зображення, які мають для них особисте або національне значення.
«Спочатку були популярними татуювання з прямим патріотичним змістом - написи “Мрія”, “Незламна”, “Незалежна”, зображення карти України, тризуби, кольорові акценти у відтінках державного прапора. Зараз частіше обирають мотиви з вишиванкою, місцевими квітами чи колосками. Патріотичні татуювання не втрачають своєї актуальності», - додає майстриня.
Серед її клієнтів є й військові. Вони найчастіше обирають патріотичні символи - тризуби, козаків, янголів-охоронців. Часто роблять тату з військовою тематикою: написи «ЗСУ», назви бригад, групу крові, обереги чи зображення, що пов’язані з родиною.
«Запам’ятався випадок, коли військовий зробив напис із позивним свого загиблого побратима, - ділиться Альона. - Такі “тату пам’яті” я завжди сприймаю з розумінням. Для когось це спосіб пережити біль, зберегти пам’ять або висловити любов».
Для неї у роботі важливі і техніка, і емоція.
«Як для художниці, техніка має велике значення, адже я постійно розвиваюся й прагну, щоб кожне татуювання було кращим за попереднє. Але техніка й емоція завжди йдуть поруч. Я отримую позитив від самого процесу й результату, а ще - коли бачу, як клієнт стає трішки щасливішим, здійснюючи свою маленьку мрію».
Альона працює у різних стилях, але найближчим їй є графіка.
«Ще на початку свого шляху я зрозуміла, що мені більше до душі чорно-білі роботи, ніж кольорові. Найбільше люблю робити ніжні графічні татуювання, мікрореалізм. Дуже подобаються квіткові мотиви, тонкі лінії, ніжні розтушовки».
Колись вона бралася за всі замовлення, які могла виконати, але з часом визначила свій напрям.
«Тепер я відмовляюся від робіт, які не відповідають моєму стилю - наприклад, полігезія, реалізм чи трайбл. Варто шукати своє і розвиватися саме в тому напрямку, який відгукується».
Працюючи над ескізами, Альона завжди прагне індивідуальності.
«Я намагаюся пояснити клієнтам, що татуювання має бути унікальним, а не копією з інтернету. Повторювати чужі роботи не можна - це плагіат і може мати наслідки. Ми завжди обговорюємо ідею, розміри, розташування, розглядаємо референси, а потім я створюю ескіз. Разом вносимо правки, доки він не стане ідеальним».
За словами Альони, мистецтво татуювання - це безкінечний процес удосконалення, навчання й пошуку себе. Саме це тримає її у постійному русі.
«Мій шлях - це постійний розвиток і пошук власного впізнаваного стилю. Хочу досягти ідеального виконання, мати записи на багато місяців уперед. Цікавим досвідом була б робота за кордоном, з іноземною аудиторією. Головне - не зупинятися й ставати кращою версією себе як художниці у тату-індустрії», - підсумувала Альона Венгер.