Міжнародний день рідної мови у світі відзначають 21 лютого. Свято було проголошене на конференції ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року. В нашій країні його відзначають з 2002 року і для нас воно є не менш важливим, ніж інші свята.
Українська мова пройшла нелегкий, тернистий шлях до свого визнання. Вона витримала не одну заборону на своє використання.
1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книжки української мовою;
1775 рік — зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях;
1908 рік — вся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою;
1914 рік — російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу. Але попри всі перешкоди, завдяки мільйонам людей, для яких українська мова була і є рідною, вона живе, накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам.
Сучасна українська мова пов’язана з конкретною датою – виданням «Енеїди» Котляревського 1798 року. Це був перший друкований твір, написаний живою народною мовою. І. Франко так оцінив значення цього видання:
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз.
Та був у нім завдаток сил багатий,
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
(1873 рік).
«Мова росте елементарно, разом з душею народу» (І.Франко), мова — «жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (П.Мирний), «о мово вкраїнська…Хто любить її, той любить мою Україну» (В.Сосюра), «знищити нашу мову неможливо — це те саме, що запломбувати Ніагару» (Л.Танюк) — цей список висловів наших улюблених письменників, поетів, справжніх патріотів України можна продовжувати безкінечно.
Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народну спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського: «Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову — і він ніколи вже більш не створить її, вимерла мова в устах народу – вимер і народ».
Кожна мова є дорогоцінним надбанням людства і потребує всебічного вивчення. На особливу увагу заслуговують ті мови, що, з одного боку, відбивають багатовіковій досвід народів, які їх витворили, а з іншого — мають сповнену трагізму історію свого розвитку. До таких мов, глибоко закорінених у традиції, але не повною мірою реалізованих у своїх можливостях, належить і українська мова. Тільки із здобуттям Україною незалежності розпочався процес українського мовного відродження. Краса і сила рідного слова охопили усі сфери суспільного життя: освіту, науку, мистецтво, театр...
Отже українська мова доби незалежності — це людинотворча мова. Якими побачить україн-ців світ — залежить від самих українців.
Хочемо бути в його розумінні сяючою зіркою — маємо засвітитися любов’ю до рідної мови. У всьому світі турбота про свою мову є показником розвинутої нації.
Отож, не лише клянімося в любові до рідної мови, не лише плачмо над її долею, а працюймо для неї, вивчаймо, заглиблюймось у її походження й історію, поширюймо, пропагуймо її.
Живе наша мова — і наш голос звучить у вселенському хорі народів.
Анжела ДИМОВА. м. Шпола.