«Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа. Я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське вирують круг мене. Хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі службовці-людожери. Якщо їм треба так. Я — України син, України...».
Це — Олександр Довженко. Філателія вшанувала його пам'ять поштовою мініатюрою № 3129 (за каталогом СРСР), яка випущена в жовтні 1964 року. А у вересні 2014 року було введено в обіг «Укрпоштою» художній конверт з оригінальною маркою, присвячений Олександру Довженку.
Олександр Довженко — чудовий письменник, художник, класик світового кіно, його фільми є візитівкою національного кінематографа.
У рідній Сосниці схиляються трави над слідами дитинства письменника; у Житомирі, де він учителював, розпочавши свою трудову біографію; у Києві, де навчався і працював; у багатьох місцинах країни ім’ям Довженка названі вулиці, встановлені барельєфи, меморіальні дошки з його ім’ям…
...З 1925 року Довженко — у кіно. Перший серйозний успіх прийшов до нього у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку та згодом за фільм «Земля» його постійно звинувачуватимуть у буржуазному націоналізмі.
1929 року Довженко знімає свій геніальний твір «Земля» — гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі і є частиною космічного ритму буття. Та знаходяться критики і 17 квітня 1930 року фільм з показу знімається. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї.
Щоб мати можливість працювати далі, Довженко погоджується «сплатити данину» і знімає фільм про будівництво греблі Дніпрогесу — «Іван» (перший звуковий фільм), який має підтвердити незворотний шлях індустріалізації. Та, незважаючи на цю жертву, колесо знищення «українського буржуазного націоналізму» тільки набирає обертів. Відчуваючи подих у спину ідеологів майбутніх репресій, Довженко шукає порятунку. У 1934 році він опиняється у Москві. За його власними словами, він пише листа Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися».
На замовлення Сталіна Довженко знімає у 1935 році фільм «Аероград» про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. З виходом стрічки на екрани Довженко визнав себе співцем сучасності. За «Аероградом» іде «Щорс». Фільм виходить на екрани першого травня 1939 року одночасно у Москві та Києві і за перший тиждень його дивиться близько 31-го мільйона глядачів.
Успіхи «Щорса» давали Довженку підстави вважати себе реабілітованим: він став депутатом, керівником Київської кіностудії та членом президії комісії з присудження Сталінських премій. Під час війни — він кореспондент газети «Красная звезда». Друкує в «Известиях» 31 березня 1942 року статтю «Україна у вогні». Однойменна назва належить і сценарію фільму, деякі уривки якого з’явились у пресі у вересні 1943 року, спричинивши обурення агітпропівського керівництва.
30 січня 1944 року Довженка викликають до Сталіна... Усім органам цензури було надіслано директиву «не публікувати в пресі твори Олександра Довженка»... Режисера звільняють із посади художнього керівника Київської кіностудії...
Останні роки життя Довженко перебуватиме ніби у «вавилонському полоні» — він зняв лише один повнометражний художній фільм «Мічурін».
Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити має у Москві…
Помер Олександр Довженко 25 листопада 1956 року на дачі під Москвою. Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.
Володимир КОВАЛЕНКО. с.Ярославка.