ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ
ПОДЗВІННЕ ФРАНКОВІ:
НЕКРОЛОГ
Після похорон І.Я. Франка, медсестра Софія й далі трудиться в шпиталі січовиків. 1918 року записується в Галицьку армію, а в листопаді 1918- го входить до складу перших загонів Української галицької армії (УГА), яка виступила проти нападу польських військ на Галичину. Разом з УГА Софія Монджейовська дійшла до Києва. Особливо жорстокий бій, в якому вона брала активну участь, відбувся в середині липня 1919 року поблизу міста Біла Церква Київської губернії, де УГА потрапила в оточення. Там відважна медсестра винесла з поля бою, перев’язала, надала необхідну медичну допомогу не одній сотні поранених бійців, врятувала життя сотнику Степану Гончару, який згодом став її обранцем на все життя. Там, під Білою Церквою, особливу мужність і вміння діяти оперативно, з найбільшою вигодою для справи медсестру Софію Монджейовську особливо відзначив Голова Директорії УНР Симон Петлюра. Він знайшов її на полі бою і вручив бойову нагороду від імені уряду УНР за врятовані життя бійців та командирів.
Після війни УНР проти Радянської Росії, Софія Монджейовська та Степан Гончар повертаються в Галичину. Заводять сім’ю, в них народжується двоє дітей — Христина і Лідія. В роки Другої світової війни мужня Зоня стає зв’язковою УПА, потайки від німців, а потім і від злочинців з НКВС і КДБ лікує повстанців, перев’язує навіть рани «Тарасу Чупринці» — легендарному Роману Шухевичу. Сотник УПА Степан Гончар, чоловік знаменитої медсестри Зоні, помер 1962 року. Софія Монджейовська відійшла за світи 8 червня 1975 року.
6 червня 1993 року у Львові, в Музеї Івана Франка, у рамках відзначення роковин смерті Великого Каменяра, відбулося вшанування двох славних українок — завідувачки захисту (шпиталю) Українських січових стрільців Ірини/Ірени Домбчевської та медсестри притулку и реабілітації вояків Софії Моджейовської. Вони, наскіль- ки змогли, продовжили земне життя геніального Творця й мислителя: під їхньою недремною опікою Іван Якович зумів ще Написати ряд блискучих поезій.
ПРОЩАЛЬНІ ВІРШІ
ІВАНА ФРАНКА
Під пошановком Ірини Домбчевської та Софії Монджейовської Іван Франко 8 лютого 1916 року творить вірша, який має назву «Приємний вид». Він починається словами: «Коли війна нелюдяна кривава на Мир переміняється...». В ледве живому, тремтливому тілі Івана Франка бурлить, явориться непереборне бажання припинення світової бійні. Тоді ж (3 лютого 1916 року, в шпиталі січових стрільців) народжується і поезія-присвята «Зоні Юзичинській». Критики кажуть, що цей вірш своєрідний тестамент, себто заповіт Каменяра молодим. Цілком ймовірно, що пружиною для його створення стало якраз ім’я Зоня, яким усі уславляли молоденьку медсестру, котра повсякчас турботливо опікувалася побіля поета. Аби не приписали посвяту цієї поезії саме Зоні Моджейовській, завбачливо зазначу, що Зоня Юзичинська — подружка дочки Івана Франка Ганни, з якою він часто спілкувався в яскраві дні безклопітного щасливого сімейного життя.
З тих трепетних часів опікунства Ірини Домбчевської та Софії Можейовської за Іваном Франком у шпиталі Українських січових стрільців початку 1916 року залишилася ось ця рідкісна світлина. У центрі столу сидить хворобливий Іван Якович, поруч з ним (по праву руку) управителька притулком Ірина Домбчевська, а Софійка Монджейовська стоїть за спиною в керуючої шпиталем. Вона в білій, низько нап’ятій на обличчя хустині. Дівчина соромилася свого шраму на обличчі від ворожої шашки, поранення, яке отримала при обороні гори Маківки.
Олександр ГОРОБЕЦЬ, письменник.
(Закінчення. Початок в №34).