Щороку у першу неділю жовтня на Шполянщині, як і у всій Україні, відзначається професійне свято працівників освіти – День учителя. Професія вчителя вважається найпочеснішою, бо поєднує в собі мудрість і молодість душі, креативність і величезну енергію, вимагає терпіння, доброти, любові до дітей і щоденного саморозвитку.
Напередодні свята «Шполяночка»+» поспілкувалася з людьми, для яких професія вчителя мабуть була передречена ще з дитинства, бо всі вони виховувалися в родинах педагогів. Директори Іскренської ЗОШ І-ІІІ ст. Таїсія Діхтяр, Лозуватської ЗОШ І-ІІІ ст. Яна Рябокінь та Сигнаївського НВК І-ІІІ ст. Євгеній Бесараб поділилися зі «Шполяночкою+» своїми думками щодо обраної професії.
«Вчительська тема на родинних святах – головна», – Таїсія Діхтяр
Кому-кому, а Таїсії Діхтяр і справді долею було передречено стати педагогом і продовжити вчительську династію батьків. Адже і Таїсія, і її сестра Валентина, яка теж обрала вчительку професію, зростали у освітянській родині.
– Наш батько викладав музику, мама – працювала вчителем російської мови і літератури. Мамин рідний дядько був директором школи у Кримках,–розповідає Таїсія Михайлівна. – Тож із вибором професії я довго не вагалась. З самісінького дитинства – у школі з мамою. Коли закінчила восьмирічну школу, а це було у 1986 році, вступила до Корсунь-Шевченківського педучилища. А після чотирьох років навчання повернулась у рідне село.
У Іскренській школі промайнуло 30 років, нині вчитель викладає тут українську мову та літературу. З 2016 року Таїсія Михайлівна стала заступником директора школи з навчально-виховної роботи, а минулого року очолила свою рідну школу.
Мама Таїсії Михайлівни – Галина Парфентіївна Стеценко, якій нині 88 років, теж віддала все своє трудове життя Іскренській школі. Спочатку працювала у восьмирічній, потім у середній школі. Рідна сестра Таїсії – Валентина та її чоловік Анатолій Осадчі – нині директори міських шкіл Шполянської ОТГ.
– Про обраний шлях я ніколи не шкодувала, бо дуже люблю дітей. Навіть на канікулах приходжу хоча б раз на день до школи.
Вчителька зізнається, що коли на свята збирається вся їхня родина, то вчительська тема – одна із головних.
– Що поробиш, це у нас всіх у крові, – посміхається педагог.
Але найголовнішим у своїй роботі пані Таїсія вважає дати хороші знання своїм учням.
– Приємно, коли діти здають ЗНО, а потім вступають до престижних вузів,–зазначає вона. – Приємно також, коли з цих навчальних закладів до школи надходять подяки, ми їх із гордістю зачитуємо на лінійці. Саме тоді і я, і весь педагогічний колектив відчуваємо, що працюємо недаремно.
«…Про свій вчительський вибір ніколи не шкодувала і не пошкодую…» – Яна Рябокінь
Невипадково стала вчителем і Яна Рябокінь, яка сьогодні є одним із молодих директорів сільських навчальних закладів. Бо також продовжила вчительську династію. Директором школи працювала її мама та сестра. Починала пані Яна свій педагогічний шлях із Капустинського НВК, викладала там кілька років, а в 2010 році перейшла до Лозуватської школи, де навчає дітей англійської мови, а у 2013 році ще й очолила цей заклад.
Чи не страшно було брати на себе таку велику відповідальність у досить молодому віці, цікавлюсь у пані директорки.
– Найкращим наставником для мене була моя мама, – пояснює Яна Олександрівна. – За все, що вона встигла мене навчити, я їй дуже вдячна. Коли потрібна була допомога, я свого часу зверталась до районного відділу освіти та методичного кабінету, де мені допомагали Оксана Миколаївна Курінна та Віра Микитівна Лимар.
Яна Рябокінь запевняє, що про свій вибір ніколи не шкодувала і не пошкодує. А найбільшою нагородою для неї є плоди її праці і як учителя, і як керівника.
– Хіба не приємно, коли ти проходиш, а до тебе щиро вітаються батьки твоїх учнів, дідусі, бабусі. Ти бачиш їхні вдячні очі, їхні посмішки,– от це і є нагородою за твою працю – каже педагог.
«Працювати з дітьми – це насолода. З ними ти відчуваєш себе молодим і активним» – Євгеній Бесараб
Щодо своєї майбутньої професії Євгеній Бесараб із с. Сигнаївки визначився ще в дитинстві. Його мама – Людмила Михайлівна Бесараб – також педагог. Свого часу працювала у селі завідувачкою дитсадком, нині – у школі вихователем.
– Про те, що я хочу стати вчителем, знав ще коли навчався у школі. Я навіть мріяв про це, – розповідає він. – Після закінчення школи вступив до педагогічного університету, згодом повернувся на Шполянщину – працював вчителем у Кримківській школі, викладав історію, а потім випала нагода повернутися до рідної Сигнаївки. Це моя рідна школа, тут пройшло все моє дитинство.
Євгеній Сергійович дуже мріяв працювати у своєму колективі. Минув рік, і він став заступником директора школи, а зовсім нещодавно, у свої 30 років, ще й очолив її, потрапивши до когорти наймолодших керівників-освітян.
– Коли я йшов на конкурс, спочатку було трохи страшно, але я знав, що поряд зі мною молодий креативний колектив, з яким можна творити, який підтримає, з яким не страшно розпочинати і втілювати щось нове, – розповідає директор. – Тому це було одним із поштовхів.
Ще однією мотивацією була любов до рідної школи. Сигнаївську школу Євгеній Бесараб вважає своєю другою домівкою, бо більшу частину свого життя провів у її стінах. І сьогодні відчуває невимовний трепет, коли щоранку відкриває двері рідного закладу.
– Працювати з дітьми – така насолода! З ними ти відчуваєш себе молодим і активним, – зазначає педагог. – У нас колектив молодий, і всі ми прагнемо бути на одній хвилі з дітьми, як кажуть, бути в тренді. Тож цікавимося і не цураємося нічого нового.
А найбільшою нагородою для вчителя є те, коли діти, виховуючи в собі справжні риси вихованості, почуття справедливості та доброзичливості, виростають гідними і порядними людьми.
Лариса БАЧИНСЬКА