Вони не здались — здались залізо і бетон... Минув рік з того моменту, як проросійськими бойовиками були підірвані залізобетонні конструкції терміналів Донецького аеропорту і його захисники, яких за стійкість, мужність і героїзм в народі стали називати «кіборгами», змушені були покинути свій форпост.
Перебуваючи у приміщенні, в якому практично неможливо було сховатись від обстрілів, часто без їжі та води, щоденно втрачаючи друзів та побратимів, «кіборги» 242 дні тримали оборону руїн колись красеня-аеропорта міжнародного значення, яким так пишалась країна. Дехто вже навіть називає оборону Донецького аеропорта «українським Сталінградом».
Кореспондент «Лос-Анжелес таймс» Сергій Лойко, який побував в гарячих точках (Чечня, Грузія, Ірак), декілька діб провів у Донецькому аеропорту. Згодом в своєму репортажі він скаже: «В аеропорту я відчув себе вдома, серед своїх. Такої мотивації, такої епічної сили духу я не зустрічав в жодному військовому конфлікті. Я був у Пісках, спілкувався з солдатами. Всі вони мріяли про те, щоб опинитись в аеропорту, змінити своїх побратимів, допомогти їм. І знаючи про смертельну небезпеку, про те пекло, всі вони намагаються туди потрапити, неначе там є таємна кімната, в якій здійснюються всі заповітні бажання і кожному бійцю допомагають зрозуміти його місію. Аеропорт для мене — символ боротьби добра і зла, як у фільмі «Володар перснів», у якому головні герої ведуть боротьбу з ордою орків Мордора і в результаті перемагає добро. Я вірю в перемогу українців, бо за ними правда. Я відчуваю, що моє місце тут, на цій війні. І хоч я народився в Росії, проживаю в США, однак вважаю себе українцем. Моя місія — донести всьому світу правду про цей військовий конфлікт. Потрібно речі називати своїми іменами. Тут іде реальна війна, гинуть люди, в тому числі і мирні жителі. Світ повинен знати правду про те, хто насправді воює на стороні так званих ДНР і ЛНР».
20 січня, в один із останніх днів оборони аеропорту, на Шполянщину прийшла чергова страшна звістка: загинув наш земляк, старший лейтенант, начальник медичної служби 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ої десантно-штурмової бригади Олександр Іванович Кондратюк.
Згадуючи ті страшні дні, бойові побратими Олександра розповідають, що він був дуже доброю і чуйною людиною, завжди готовий був прийти на допомогу і врятував життя не одному бійцю. У день своєї загибелі він якраз і поспішав на допомогу своїм товаришам, які опинились під руїнами терміналів.
Олександр Іванович був справжнім патріотом, адже, врятувавши не одне життя, він, ані секунди не вагаючись, віддав своє за рідну землю, за свою сім’ю, за нас. Він зробив усе можливе для того, щоб над головою його маленької донечки щоранку сходило сонце, а не свистіли міни та снайперські кулі.
Подвиг «кіборгів» назавжди залишиться в пам’яті українського народу як приклад мужності, самопожертви і любові до рідної землі. Ми повинні зробити усе можливе для того, щоб молоде покоління зрозуміло, що Україна за свою незалежність розплачується життям своїх найкращих синів.
Саме з цією метою 20 січня в Матусівському НВК №1 було організовано і проведено годину вшанування пам’яті «кіборгів», захисників Донецького аеропорту, які ціною власного життя і здоров’я тримали оборону стратегічно важливого об’єкта, підготовлено матеріали про Олександра Кондратюка та інших «кіборгів» у вигляді стінгазети. Також учням було запропоновано переглянути документальний фільм «Аеропорт «Донецьк». Кіборги», який містить спогади учасників тих подій та реальні відеоролики бойових дій в аеропорту. Хочеться вірити, що ніхто із присутніх не залишився байдужим до того, що побачив і почув.
Герої не вмирають, поки пам’ять про них житиме в людських серцях. Ми повинні пам’ятати тих, кому ми завдячуємо своїм спокійним і мирним життям, не відчуваємо всього жахіття війни на собі, не знаємо, що таке голод і холод, та молити Господа про те, щоб нарешті в нашій багатостраждальній країні припинилась ця безглузда війна. Вічна слава героям!
Тетяна ГОНЧАРЕНКО, педагог-організатор Матусівського НВК №1.