Якось одна шполянка, розповідаючи про свої враження від відвідування омріяного багатьма жінками міста кохання — Парижа, сказала: «Це місто примусило мене плакати й сміятися одночасно». І у правдивості цього відчуття я переконалася, щойно ступивши на паризьку витерту бруківку. Ось він — цей омріяний Париж! Велич споруд, шум і метушня міста, якась особлива аура кохання, що просто витає в повітрі і якою наповнене все навколо і …вогні…вогні…вогні…
Минуле і романтика сьогодення
Спочатку тебе, дійсно, охоплює стан ейфорії. Потім він змінюється на відчуття такого собі тихого щастя, а потім… Париж починає дивувати, вражати і змушувати увесь час підсвідомо порівнювати… Але з тим, що колись сказав Гейне, важко не погодитися: «Коли Богу на небі сумно, він відкриває вікно і дивиться на паризькі бульвари.»
За життям паризьких бульварів можна спостерігати годинами, не втомлюючись і дивуючись, як Париж зміг зберегти свою історію, так вдало переплівши її з романтикою сьогодення…
Гуляючи паризькими вулицями, одразу поринаєш у минуле, в пам’ять серця, у потаємні куточки душі. Те, що доводилося бачити в фільмах чи читати в книгах, одразу оживає і наповнює серце трепетом. Франсуаза Саган, Коко Шанель, Шарль Азнавур, Едіт Піаф, Мірей Матьє, Джо Дассен…Вони дихали цим повітрям, гуляли цими вулицями, сиділи за чашечкою кави у цих кафе… Закохані пари, зграї голубів, які просто йдуть до рук… Тут кожен знаходить для себе своє: театрали, меломани, цінителі живопису, любителі розваг. Дійсно, Париж є містом, де можна чудово проводити час, нічим, по суті, не займаючись.
Сталева красуня
Так, це пам’ятка, яку хочуть побачити всі. І від усвідомлення її величі також перехоплює дух. Цікаво, що Ейфелеву вежу всі називають найбільш безкорисною конструкцією міста, що дає йому найбільші прибутки. Автор вежі — французький інженер Густав Ейфель, який звів її у 1889 році. Вага її становить 10 тисяч тонн, висотою вона сягає понад 300 метрів. Сьогодні на вежі розташовані три оглядові майданчики, з яких відкривається приголомшлива панорама Парижа. Щоб потрапити на самий верх конструкції, потрібно подолати тисячу й сім сотень ступенів.
Та, виявляється, далеко не всім до душі незвичайна будівля Парижа. Дехто вважає цей символ справжньою потворою. Такої думки був, між іншим, і Гі де Мопассан. Незважаючи на це, він регулярно обідав у ресторані Ейфелевої вежі, що спричиняло здивування оточуючих. Коли якось його запитали: «Чому ви обідаєте у вежі, ви ж її ненавидите?!», то письменник назвав ресторан Ейфелевої вежі «єдиним місцем, звідки цей кошмар не видно». Але, як на мене, ця металева конструкція дуже гарна. Сонячним ранком вона виглядає юною і витонченою, а з настанням сутінків, коли на ній включається ілюмінація і щогодини мерехтять вогники — величезною сяючою ялинкою, що святково, велично підноситься над столицею Франції. До речі, Ейфелева вежа фарбується кожні сім років, і це фарбування заплановане якраз нинішнього 2018 року. Уявляєте, скільки тонн фарби доведеться витратити?
Магічне серце Парижа — Notre-Dame de Paris
Чи це не сон ? Ось я й стою перед Собором Паризької Богоматері, куди все своє життя так мріяла потрапити. Читаючи в юності відомий роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», я зовсім по-іншому уявляла кожну архітектурну деталь, кожен вітраж і химеру, описані автором. Але насправді все набагато величніше. І ця велич вражає одразу. Височіє він у самісінькому серці Парижа – на острові Сіте посеред Сени – у найстарішій частині міста. Милуватися храмом, де так вдало поєднано готичний і романський стилі, можна безкінечно. Собор прикрашають не тільки постаті святих і царів, а й чимало геть химерних створінь, так званих, горгулій, через які стікає вода з дахів. Ці фігури є душею Нотр-Дама, його різні «я»: меланхолійні, глузливі, злісні, занурені в себе чи спостережливо -задумливі.
Перед тим, як зайти до Собору, охорона перевіряє речі: сумку та рюкзак на предмет зброї, вибухівок і т. д.( це сьогоднішні реалії давнього собору). Грандіозний і незвичайний Нотр-Дам і всередині. Тут немає настінного живопису. Єдине джерело світла – вітражі численних вікон. Хочеш поставити свічку? Просто кладеш у скриньку 2 € і береш свічку (ніхто не контролює цей процес).
Але від відчуття того, що у цьому Соборі зберігається одна з великих християнських реліквій – терновий вінок Ісуса Христа, стає трепетно. Ось і він… Вінок лежить на подушці, обшитій червоним оксамитом у скляному футлярі. Просто не віриться, що ти стоїш поруч з Терновим Вінком, з яким Спаситель пройшов свою хресну дорогу! Торкаєшся чолом цієї реліквії і стає так легко на душі, тихо і радісно…
Парфуми з музею «Fragonard»
Мабуть, важко знайти жінок, які б не любили парфуми. А французькі й поготів. Про музей парфумів «Fragonard» я читала ще до поїздки. Дуже хотілося потрапити туди, бо «Fragonard» є ще й магазином, де продається продукція однойменної фабрики парфумів «Fragonard», яку не експортують в жодну країну, тому придбати її можна лише тут, у Парижі.
Щойно переступивши поріг музею, відразу відчуваєш тонкий аромат парфумів, яким пронизане повітря не лише залу, а й (рardon) туалету (який тут, до речі, безкоштовний, в інших місцях коштує 0,7-1€).
«Fragonard» виробляє у своїх лабораторіях парфуми, туалетну воду та парфумерну продукцію у кращих традиціях французької парфумерії з 1926 року, а музей у центрі Парижа відкритий у 1983 році. Цікаво, що перші парфуми були помадкою і мазалися на тіло, і лише в ХV столітті з'явилися парфуми рідкої консистенції. Аж через століття для парфумерів стали виготовляти порцеляновий посуд для зберігання парфумів.
Серед натуральних парфумів для жінок тут представлені ECLAT, ETOILE, FRIVOLE, квіткових — BELLE DE NUIT, EMILIE, FRAGONARD, фруктових—BELLE CHERIE,ILE D`AMOUR, cхідних — DIAMANT. (Мені найбільше до смаку припали BELLE DE NUIT та BELLE CHERIE). Є й парфумована та туалетна вода для жінок та чоловіків Продають їх у металевих флаконах по15,30,60 та 120 мл, у яких вони довше і краще зберігаються. Коли береш п'ять флаконів парфумів одного розміру, то робиться знижка і тоді один флакон (60 мл) можна придбати за 40€.
Bonappétit!
У місті велика кількість магазинчиків, де продають хліб та різні борошняні солодощі. Французький довгий м’який батон - багет— це один із символів Франції. Неймовірно смачні макаронси та французькі круасани, які просто тануть у роті. Як правило, для більшості місцевих круасан та кава складають сніданок. Щоправда, п’ють французи переважно каву з молоком. До речі, найдешевша та кава, яку можна взяти з собою, а кава, замовлена біля стійки бару і випита там же, обійдеться трохи дорожче, і аж удвічі дорожче коштуватиме та, якою можна насолоджуватиметеся за столиком надворі.
В обідній час більшість ресторанів і кафе в людних місцях вивішують перед входом два меню. Одне з них так і називається – «Menu». Це спеціальна пропозиція закладу, куди включено основну страву, салат і напій. Коштує такий комплексний обід в межах 10-15 €. Друге меню, зване «a la carte», – це замовлені за списком страви. Страва із меню «a la carte» може коштувати стільки ж, скільки цілий комплексний обід. Вода у закладах безкоштовна. Сир тут вважається швидше десертом, аніж закускою. М’які сири з благородною білою пліснявою — щоденна норма для французів.
Вино французи п’ють багато і часто. Воно у Франції — не предмет розкоші, а продукт щоденного споживання, як хліб і вода. Гарне якісне вино може коштувати 4-7 € за пляшку. В магазинчиках можна придбати французькі вина з регіонів Ельзас, Бордо, Бургундія. Розрізняються вони за категорією згідно з акцизною маркою з профілем «Маріанни», що розташована на пробці пляшки. Наприклад, зелений — для вин найвищої якості; блакитний—для місцевих вин, бордовий —для столових вин.
Чим здивував Париж
Навіть не здивував, а ошелешив! Про паризьких щурів я читала і чула давно. Але одна справа читати, інша — побачити на власні очі. Так, вони у Парижі — цілковиті господарі багатьох людних місць. Довелося натрапити на кубло цих гризунів ввечері, гуляючи Єлисейськими полями. Кілька щурів, вискочивши з-під лавки, кинулися на іншого щура, відбираючи в нього якусь поживу, здобуту в смітнику. Людей вони зовсім не бояться і почуваються так, як, наприклад, у нашому дитячому парку білки.
Ще була здивована тим, що у нашому місті і лавки у центрі Шполи, і урни — набагато кращі, аніж на паризьких Єлисейських полях.
Ще вразила інформація, що у Франції декретна відпустка жінок триває 10 тижнів. А садочки переповнені і зовсім грудними малюками, і тими, хто вже повзає та ходить. До речі, влаштувати дитину до них досить непросто.
Позитивні емоції справили енергійні продавці сувенірів — афроамериканці, обвішані маленькими «ейфеливими вежками», хустинками, парасольками з зображенням Парижа, які буквально прилипають до кожного туриста у людних місцях. Зустрілася з такими біля Лувра. Вони одразу вираховують, звідки ти приїхав і починають звертатися, відгадуючи твоє ім’я: «Оксана? Марина? Ірина?» Моє так і не вгадали, але знизили ціну на сувеніри. Коли традиційні брелоки -«ейфелеві вежі» в торгових сувенірних лавках можна купити по 1€ за шт.,то у афроамериканців на 1 € — до 5 штук. Та почувши назву нашої країни, вони одразу запитують: «мафіозі?». Довго поспілкуватися не вдається, збути свій товар вони намагаються швидко, адже продають його нелегально і їх розгонять французькі поліцейські (у Парижі вулиці патрулює кінна поліція).
І наостанок: У Парижі, який вважають столицею мод, довелося бачити стильно і зі смаком одягнених жінок, але я не побачила жодної, котра була б вродливішою за наших українок.
Але все ж, є в цьому місті щось особливе, непояснюване, те що дуже притягує, бо … я знову хочу в Париж…
Лариса Бачинська