Герою-сміливцю, який здійняв Український прапор у центрі Москви, присвячується
Святине, зійди над Москвою.
Очам не повіриш: найвище, найвище,
Де Кремль, там у самому центрі Москви
Знамено Вкраїнськеє жовто-блакитне
Сміливо безстрашний герой встановив!
Не міни, щоб все підірвать. Не теракти,
Що смерті й руїну принесли в Донбас,
А прапор славетний Центральної Ради,
Це Київ-Русі ще прадавній наш стяг!
Війна. Печуть оголені нерви,
Страждаєм від болю, від ран і від втрат.
Схаменись, зупинись, президенте!
Сміливець пророчий дає тобі знак.
Не чуєш? Здіймайся Прапоре найвище!
Команд військових не давай!
Ніхто нас не знищив і не знищить,
Згадай бо Січ, і Конотоп згадай!
Знов осінь. Невдовзі — річниця Майдану.
Збираєм врожаї, ведемо бої
За честь, за свободу, щоб жити по правді.
Ідемо в Європу, за нами світ весь стоїть.
Ніхто і ніколи народ не поборе,
Що трудиться вільно на рідній землі.
Святине! Незгасно зорій над Москвою!
О, мить незабутня в ці грізнії дні!
Станіслав МАЗУРИК. м. Шпола.
* * *
Чи сонце поля золотить,
а чи ворон закряче,
Чи думка полине в небесну глибінь осяйну,
Раптово спіткнеться,
гіркою сльозою заплаче —
Про що б не почав,
тільки знову зверну на війну.
Там «Гради» і танки,
у землю закопують міни,
Там кров додають до прозорої сині ріки,
Солдатики милі, за вами тепер Україна,
І слава довічна, і воля на довгі віки.
Там ворог — сусід.
Він нам долю виписував Трої,
Щодня на екранах свого малював нам коня,
Та він недотямив, що поруч країна героїв,
Що поруч народ як велика і дружна рідня.
Хай чорною хмарою горе
нависло над краєм,
Хай фюрер брехливий
хизується тим, що не здох,
Ми силою правди усіх ворогів подолаєм,
Бо є у нас віра, із нами довічно наш Бог!
Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків.
НЕПРОХАНІ ГОСТІ
Прийшли гості в чужу хату,
шапок не скидали,
Не спитавши дозволу, за стіл посідали.
Пригостилися в господі, дякувать не стали.
А наші хлопці «Ще не вмерла Україна!»
у відповідь заспівали.
Та не дали доспівати — вивели у поле.
І не вбили, роздумали, гроші давали.
Щоб на гостей непроханих
дарма працювали.
Почали стріляти. Землю кругом розмісили
Своїм БеТеЕром… Джерела пробились —
Жива Україна, чекайте! Буде в світі переміна
Перед Богом, а не катом станем на коліна!
Помолімось, щоб усім нам краща була доля
В своїй хаті своя правда, і сила, і воля!
Нам долею судилося по-сусідству жити
Старший меншого не вічно буде полонити.
Валентина БОРОЗНІЧЕНКО. м. Шпола.
ТВОРЧІСТЬ МОЛОДИХ
ПОВЕРНИСЯ З ПЕРЕМОГОЮ
Зникло сонце, страшно стало,
І повіяло чимось злим.
Серце сильно закалатало,
Я прошу — прийди живим.
Повернись до мене зрання,
З перемогою прийди.
Я забуду хвилювання,
І не буде більш біди.
Я молитимуся за тебе,
Ми молитимемось за вас.
Ще не треба вам на небо,
Ще настане світлий час.
Ще тримати Україну,
Ще тримати цілий рід.
Заспіваєм солов'їну,
І залишимо ще слід.
Головне — ти повертайся,
Я прошу — прийди живим.
Мій солдате — не здавайся,
Не піддайся отим злим!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
Я знаю, що герої не вмирають,
Вони лишаютья із нами на Землі.
Вони завжди нам
всім допомагають,
Вони пливуть в своєму кораблі.
Я знаю, що герої тут із нами,
Вони у серці в кожного із нас.
Вони утомлені жахливими боями,
Вони боролися
за наший мирний час.
Я знаю, що герої не вмирають,
То тільки тіло десь далеко у землі.
Вони із нами
близько десь літають,
Оспівані в молитвах матерів.
УКРАЇНО,НЕ ЗДАВАЙСЯ
Україно, не падай, тримайся,
Ми пройдемо разом цю війну.
Ми з тобою, не плач, не здавайся,
Ми кохаєм тебе лиш одну.
Ми за тебе у землю поляжем,
Ми врятуємо купу сердець.
Українськую силу покажем,
Адже кожен із нас тут борець.
До кінця ми відстоїмо море,
Чисті й мирні свої небеса,
Найгарніші високії гори,
Бо це все — українська краса!
Альона ГРИЦАЄНКО, випускниця Шполянської загальноосвітньої І—ІІІ ступенів школи №3-гімназії.
ВСЯ УКРАЇНА НИНІ ПЛАЧЕ ЗА СИНІВ
Шепоче листя запахом м’яким.
І тихо-тихо вітерець колише.
Промінням сонце світить золотим.
І хмарка в небі візерунки пише.
Чудовий день. Це літняя пора.
І все навколо таке миле, любе.
А тут біжить мамуся із двора.
І руки перехрещені на грудях.
— Забрали батька, доню, як же так?
Як будем жити, що віднині буде!
А в мене сонце десь втікло з двора,
А в мене почорніло все усюди!
Забрали батька... Боже...
Та коли ж?
Я ж з двору ненадовго в луг ходила...
Забула я про нарваний комиш.
Забула я про лебедині крила.
Стоїть перед очами татова рука,
Яка підтримувала мене всюди...
А по щоці тече гірка сльоза.
— Ох, матінко рідненька, що ж то буде?
І не одна така сім’я була.
І плакала так гірко не одна дитина.
Молились Богу і ліси, й поля.
Слізьми вмивалась не одна хатина.
Страшна війна заполонила мир.
І кров’ю землю добре вже полито.
Й палає грізний смерті вир.
І трупами земля навкруг покрита.
Пішов наш батько, а в очах сльоза.
Не знає чи живим додому повернеться,
Чи прийде просто цинкова труна...
В самого тільки сильно серце б’ється.
Вся Україна нині плаче за синів,
Які нещадно ворогів карають.
Запам’ятайте люди раз і назавжди:
«В наших серцях герої не вмирають
Юлія ВИШНЕВСЬКА. м. Шпола.