Наближення роковин такої визначної і пам’ятної дати як День незалежності України для багатьох із нас дає привід згадати прожиті роки і події, свідками та учасниками яких довелося колись стати, обдумати зміни в країні, що відбулися, або, на жаль, ні. Порівняти життя та настрої — свої, друзів, земляків, як у ті дні та часи нинішні… — своїми спогадами про буремні роки боротьби за самостійність та незалежність України з редакцією «Шполяночки+» ділиться колишній активіст осередку Народного руху України на Шполянському заводі «Оріон» Сергій Семчак.
— Особисто мені згадуються події, що стали маловідомими сторінками нашої спільної непростої історії. Маловідомі здебільшого лише тому, що тридцять років тому не існувало ще тих сучасних засобів комунікації та обміну інформацією, якими так звично і буденно-вправно користуються зараз наші діти і внуки. Впевнений, що якби на початку 1990 року була можливість «увіковічувати» себе, як нині це масово використовується під іншомовною назвою «селфі», то мали б дуже багато цінних документальних матеріалів.
Ось зокрема, члени створеного, наприкінці 1989 року, на новозбудованому підприємстві «Оріон» першого в Шполі осередку Народного Руху України мали б у своїх сімейних архівах чимало цікавих фотоматеріалів, які підтверджували та правдиво свідчили про його громадсько-політичну діяльність.
Загальноукраїнське націонал-патріотичне піднесення не оминуло і тихо-провінційну Шполу, об’єднавши спочатку декілька десятків справді активних і небайдужих молодих (переважно) місцевих патріотів. Вони стали називатися гордо і, на той час, виклично — «рухівцями». Для значної частини шполян це було справді неочікувано, незвично, в якійсь мірі — ризиковано, можливо, навіть, небезпечно, а то й шкідливо — заважаєте, мовляв, керівництву Компартії і радянській державі проводити «перебудову».
У ті часи ми, практично, не замислювалися над тим, щоб залишати на згадку якийсь фактичний матеріал. Може якраз навпаки — намагалися таких документальних підтверджень про свою діяльність залишати якомога менше. Це було наслідком глибоко вкоріненої застороги перед репресивною тоталітарною системою. Більшість рухівців з «Оріону» не мали і 30-ти років, і я чомусь впевнений, що молодість брала б своє, і багато хто з нас не втримався б, щоб залишити на пам'ять цікаве фото, приміром під час зустрічі з якоюсь видатною особистістю.
Тут я хотів би згадати одну молоду тоді людину, працівника підприємства «Оріон», якому осередок Руху доручив організувати поїздку у Львів до В’ячеслава Чорновола. Мова йде про Сергія К., прізвище якого я повністю не називаю з етичних міркувань, бо через деякий час він трагічно загинув через прикро-безглуздий, але невблаганний збіг фатальних обставин.
А тоді, наприкінці лютого 1990 року в осередку виникла ідея звернутися за допомогою в друкові передвиборчих листівок напряму до одного із засновників і очільників НРУ, маловідомого на той час в наших провінційних краях колишнього дисидента, нашого земляка із сусідньої Звенигородщини — В’ячеслава Чорновола. Не забувайте, що це було на початку 1990 року, майбутній політик, народний депутат, кандидат у Президенти і Герой України був ретельно замовчуваною політичною фігурою при радянській владі — правозахисником і дисидентом. Над ним ще не тяжів авторитет видатного політика і особистості. Його адресу ми знайшли в одному із національно-патріотичних неофіційних видань, які друкувалися тоді в колишніх прибалтійських республіках і розповсюджувалися по всій Україні членами осередків Руху. Наближалися вибори до місцевих Рад і недавно утворений осередок НРУ вирішив заявити про себе розповсюдженням листівок у нашому місті.
Сергій К. був одним із кількох працівників, які часто перебували у виробничих відрядженнях, як у Києві, так і в інших містах України. І, так би мовити, використавши службове становище, зміг здійснити задуману поїздку до Львова. Осередок Руху надав віддрукований на друкарській машинці текст листівки, деякі зібрані кошти для проїзду та адресу В’ячеслава Максимовича. І зустріч відбулася!
В’ячеслав Чорновіл не пошкодував свого дорогоцінного часу (він же сам був кандидатом у депутати Львівської обласної ради) і власноруч зробив на власній копірувальній машинці близько 100 примірників передвиборчої листівки, текст якої був привезений до Шполи. Сергій К. детально розповів мені про цю зустріч, котра заслуговує на окреме висвітлення. Було привезено не лише 100 екземплярів листівок, а й цілу жменю маленьких, але таких тоді для нас цінних і потрібних рухівських значків у вигляді синьо-жовтого національного прапорця. Ми їх гордо і демонстративно носили на своїх грудях!
Тоді до здобуття незалежності залишалося 1,5 року. А скільки разів доводилося чути від навіть найближчих людей і родичів, що Радянський Союз наскільки сильний і могутній, що принаймні за нашого покоління ні про яку незалежну Українську Державу не може йтися…
Сергій СЕМЧАК, м.Шпола