Минув рік, як Шполянську райдержадміністрацію очолила молода шполянка – Наталя Коваль, за плечима в якої був досвід роботи у міській раді, нові проєкти, які стосувалися децентралізації. Що вдалося зробити на новій посаді за цей рік, а що ні, про свої плани, досвід та винесені уроки – в інтерв’ю «Шполяночці+».
– Йдучи на посаду голови райдержадміністрації, Ви наперед знали про подальшу реорганізацію держслужби. Дехто, можливо, не став би ризикувати, а Ви все ж обійняли цю посаду. Чому?
– Так, звісно, я знала про завершення децентралізації і подальшу неминучу реорганізацію райдержадміністрацій, оскільки більшість повноважень переходить до місцевих рад.
У нашому районі децентралізація почалась у 2016 році зі створення Шполянської громади. Як учасник процесу, я на власні очі бачила протистояння РДА та міської ради, а вибори 2017 року взагалі поділили наше суспільство на два «табори», які протистояли до 2020 року включно. Для мене одним із мотивів піти на цю посаду було бажання закінчити безглузде протистояння та спрямувати енергію людей в інше русло – розвиток громад.
Мала за мету закінчити формування об’єднаних громад в районі, адже попереднє керівництво максимально гальмувало цей процес, у той же час районний бюджет став неспроможним забезпечувати в повній мірі всі необхідні видатки. Я не побоялась ризикнути і не жалкую, адже окрім запланованого до входу на посаду змогла вирішити і більшість інших проблем, що виникали в процесі діяльності.
– Що можете назвати своїми «перемогами», а що, на Вашу думку, не вдалося? І якби повернутися на рік назад, щоб Ви зробили по-іншому?
– Мені важко привласнювати всі перемоги саме «собі», адже все досягнуто завдячуючи співпраці – з райрадою, з громадами, з сільрадами, з підприємцями і громадянами району.
З основних перемог – всі села району увійшли в спроможні громади, вдалося налагодити ефективну роботу у боротьбі з COVID-19 (оновили умови в інфекційному відділенні, закупили засоби захисту, частково обладнання, ліки та інше), відформатували роботу райлікарні (закупили квартири для молодих лікарів, нове сучасне обладнання), відновили роботи з ремонту очисних споруд у лікарні, взяли участь у проведенні місцевих виборів, майже виконали районний бюджет (не вистачило 1,4% після двохмісячного жорсткого локдауну), забезпечили проїзність по більшості місцевих доріг, виконавши найбільші за обсягами ямкові і капітальні ремонти за останні роки, оновили засоби і приладдя для приготування їжі та посуд у харчоблоках більшості шкіл за системою HACCP, частково оновили пам’ятні знаки «Географічний центр» та «Небесна сотня», відремонтували краєзнавчий музей, передали в громади всі освітні і культурні заклади тощо. Ну і зробили роботу РДА прозорою – вся доступна інформація завжди поширювалась і на сайті, і у фейсбуці.
Що не вдалося?
Не вдалося домогтися капітального ремонту другої ділянки між селами Лебедин і Журавка саме в 2020 році. Проїзд до Журавки дуже складний, але соціально значущий, наразі дорога до села займає близько 40 хвилин – це занадто багато для вчасного доїзду екстрених служб. Проєктна документація була готова, але до робіт так і не приступили через брак державних коштів. Маю надію, що в 2021 році цей проєкт все ж реалізують.
Не вдалося допомогти людям, що залишилися без роботи та з заборгованою заробітною платою колишніх підприємств Фредеріка де Шавіньї «Фред-Капітал» та «Аспрія-насіння». Наші державні служби і організації, що займалися цією справою, виявилися безсильними перед обличчям іноземного «інвестора-шахрая», а його щирі обіцянки виплатити борги – на жаль, залишилися тільки обіцянками.
Якби повернути рік назад – я б з самого початку менше довіряла людям на слово, а одразу б всебічно перевіряла їхні слова. Все життя я використовувала прозахідну модель поведінки – одразу довіряти людині. І тільки якщо довелося сумніватися – змінювала думку. Але ця модель дала збій – на жаль, у владі зустрічаєш багато неправдивих, схильних до інтриг та маніпуляцій людей. В мене звичка «довіряй, але перевіряй» з’явилась не одразу.
– Сьогодні ми спостерігаємо переосмислення ролі жінок в українському суспільстві. Як Ви вважаєте, чи все під силу жінці, яка очолює район, чи все ж, є проблеми, які їй вирішити важко. Чи були такі у Вас?
– Спочатку бачила подив у багатьох, що жінка очолила район та поступово це минулось. У наш час люди в суспільстві достатньо розвинені і розумні, – тому все більше зважають не на стать, а на професійні якості. Звісно, що в деяких існують упередження, але на мою думку вони більше пов’язані з особливостями виховання.
Проблеми, що виникають при здійсненні владних повноважень, не діляться на чоловічі або жіночі. Вони просто є, і їх треба вирішувати. Тож під силу все, якщо мати бажання та гарних спеціалістів у команді. Зазначу, що поблажок як жінці мені точно ніхто не давав.
Хоча були певні моменти, коли мені казали «от була б чоловіком, то дала б опоненту затріщину та й годі». Проте я вважаю такі методи нецивілізованими і поміж чоловіків, а в публічному управлінні мають бути перш за все розумові переваги, а не фізичні.
– Який досвід візьмете з собою після припинення повноважень і де б мріяли застосувати його? З ким із нинішньої команди хотіли б далі йти по життю?
– Досвіду отримала за рік чимало. Раніше, працюючи в місцевому самоврядуванні, я мала уявлення, як все влаштовано в державному управлінні, а тут я в нього занурилась і вивчила більш досконало. Я зрозуміла процеси, зрозуміла, що де не так відбувається у будові державної вертикалі влади та комунікації «низів» з «верхами». Децентралізація, пандемія коронавірусу, реорганізація оголили роками накоплені проблеми.
Коли йшла на посаду – мріяла, що мої знання і досвід будуть цінними. Зараз вже не мрію, а думаю раціонально – чи потрібна я державі? Якщо так, то я докладатиму надалі всі свої знання та зусилля служінню людям і країні, якщо ні, то скажу словами Григорія Сковороди: «коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити».
Моя нинішня команда – це здебільшого працівники РДА, деякі з яких працювали не при одному голові, багато років поспіль. Серед них є багато професіоналів, відданих своїй справі. Я б дуже хотіла, щоб вони не залишились без роботи після завершення реорганізації, та буду рада бачити їх за нагоди на своєму життєвому шляху.
Також за цей рік познайомилась з багатьма новими людьми з різних сфер діяльності, з їхніми ідеями, мисленням, з якими б теж хотіла співпрацювати в подальшому. Проте, отримавши друзів, встигла нажити і когорту ворогів.
– Чи змінила ця посада щось у Вашому характері, стилі життя, які уроки Ви отримали для себе як жінка?
– Звісно, посада мене змінила, такі випробування не можуть пройти не помітно. Я отримала досвід у своєму внутрішньому еквіваленті «рік за десять», примножила мудрість, терпимість. Випрацювала в собі більшу стійкість і загартованість, перестала зважати на неконструктивну критику, бо вона надто отруює і заважає рухатись вперед. Зуміла не тільки вийти за зону комфорту, а й подолати деякі свої внутрішні страхи. Якщо сказати просто – стала сильнішою!
Стиль життя мій майже не змінився. Окрім роботи, я займаюсь і гуляю з дітьми, спілкуюсь з рідними, друзями, ходжу за покупками, відвідую громадські заклади – веду звичайний соціальний спосіб життя. У вільний час займаюсь саморозвитком – читаю книги, дивлюсь тематичні відео, беру участь в онлайн -навчаннях, нещодавно захопилась філософією.
Уроків отримала більше як людина, а не суто як жінка.
Головний з них, як це не звучить банально – залишатись людяною за будь-яких обставин. Навіть якщо здається, що світ «догори дригом» все одно продовжувати чути і розуміти в чому полягають людські проблеми.
Другий – продовжувати йти вперед, попри перешкоди, «сім раз впав – вісім встав», тільки так можна осилити свій шлях.
Третій – цінувати і дякувати рідним, близьким, друзям, колегам, однодумцям, всім, хто щиро вболіває і допомагає пройти не тільки професійний шлях, а шлях під назвою «життя».
Спілкувалась Лариса Бачинська