Документальні згадки про Шполу і її власників
Як відомо, у приміщенні колишнього колгоспу імені Жданова (пізніше — «Маяк») у радянські часи діяла кімната-музей, де були зібрані різні експонати, архівні документи, світлини про життя нашого міста та історію колгоспу. У сучасні дні ці експонати знаходяться у міському будинку культури, де можна поринути у світ минулого, дізнатися багато цікавого про історію рідного краю.
Всі, хто цікавиться, як жили наші предки раніше, може завітати сюди і ознайомитися із минулим Шполи. Вперше вона згадується в документах як село Звенигородського староства на загарбаній панською Польщею Правобережній Україні. Назва Шпола походить, як стверджують старожили, від отамана гайдамаків Шполки. І навіть місце показують, де був його курінь. А інша версія, що від назви річки Шполка, на якій розташоване містечко.
Краєзнавець Віктор Шевчук розповідає, що старожили пам’ятають, як річка Шполка була судноплавною. Цікаві матеріали залишив нам штабс-капітан Рильського полку Шмідт у квітні 1782 року. Він пише: «Містечко Шпола розташоване серед болота, яке пересихає тільки в жарке літо, а восени і весною безробіття, грязь. Жителів проживало: руських — 3917, поляків — 60, євреїв — 3323, іноземців — 5».
Власниками Шполянщини спочатку були граф Любомирський, який володів 9 містами та 170 селами. У 1787 році м. Шпола було куплене князем Григорієм Потьомкіним. В історичних матеріалах цариця Росії Катерина ІІ подарувала ці землі своєму фавориту Григорію Потьомкіну за перемогу в російсько-турецькій війні, в результаті якої в Росії з’явилася можливість виходу її до берегів Чорного моря.
У 1850 році від спадкоємців Потьом-кіна Шпола перейшла у володіння генерал-майора Орлова, а в 1858-му за півтора мільйона рублів викупив Шполянщину колишній міністр фінансів Росії Олександр Абаза. У Шполі було двокласне народне училище, яке утримував з 1877 року власник помістя. І однокласне народне училище було відкрите у 1881 році.
Тяжким і нестерпним було життя селян-кріпаків. Кріпака можна було продати, навіть поміняти на собаку. У 70-их роках ХVІІІ століття в Україні відбувались селянські повстання. Почалося і на Черкащині, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. Селянська реформа 1861 року, яка звільнила селян від кріпацтва, не поліпшила їх становища — вони залишилися без землі.
У 1851 році в Шполі почав діяти цукровий завод, у 1858 — паровий млин, у 1860-му — механічна майстерня. У 1866-му Шпола стала волосним центром, а в квітні 1923-го — районним центром.
Вони визволяли Шполу
27 січня 1944 року Шпола була звільнена від німецько-фашистських загарб-ників. З нагородного листа Миколи Григоровича Тарасова (1915 року народження, танкіст): «…первым ворвался в с. Лебедин и город Шпола. В центре Шполы уничтожил 4 орудия и 100 немцев, на станции Шпола подбил паровоз, захватил эшелон с военным имуществом и снарядами. Участвовал в прорыве на Звенигорордку и первым соединился с Первым Украинским фронтом... За исключительное бесстрашие, доблесть и мужество удостоен звания Героя Советского Союза. 13 сентября 1944 года ему присвоено звание Героя Советского Союза, вручены ордена Ленина и Золотая Звезда». 155-ою танковою бригадою, яка визволяла Шполу, командував Герой Радянського Союзу підполковник Іван Іванович Прошин. На другий день після звільнення Шполи 28 січня в Звенигородці зустрілися танкові екіпажі Першого та Другого Українських фронтів і замкнулося кільце, після якого відбулася Корсунь-Шевченківська битва. А танк Євгенія Олександровича Хохлова навічно поставлено на постамент у центрі Звенигородки. Визволяючи Шполу, загинув танкіст Григір Акопян. Він похований у нашому місті. Його іменем названа вулиця, яку збудував колгосп. В одному із своїх віршів поет Григір Акопян звертається до України (брат переклав з вірменської мови):
Я з гір Вірменії прийшов
До тебе, йду на бій.
Я ще відваги не згубив
І меч в руці моїй.
Якщо прийдеться, що впаду
У вирі цих пожеж,
Мою могилу фронтову,
Як мати збережи.
Брав участь у визволенні нашого міста і Герой Радянського Союзу Василь Федорович Орлов. Народився він у сім’ї Федора Михайловича Орлова — активного учасника громадянської війни, про якого бійці співали:
Битвами испытанный,
Отважный и суров,
Водил полки на подвиги
Седой комдив Орлов.
Дочка Марія служила в полку нічних бомбардувальників під командуванням Марини Раскової. Син Володимир загинув у громадянську війну, а син Євгеній командував ротою протитанкових гармат. Дружина Марія не воювала, бо її було 60 років, вона продала всі свої речі, і на ці гроші було збудовано танк, на якому було написано: «Матері-Батьківщині». Танк був переданий в корпус сина Василя Орлова. Він пройшов з боями до р. Одер, а 18 березня 1945 року був смертельно поранений. Брат Євгеній Орлов вивіз його бронетранспортером з поля бою. Похований Василь Орлов у Москві на Новодівочому цвинтарі.
В ніч на 25 січня 1945 року наш земляк шполянин Олександр Миколайович Кунець з кулеметом пробрався на фашистський аеродром і почав розстрілювати льотчиків, не дав можливості їм злетіти у повітря. За цей подвиг йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
І тоді були волонтери
Гасло «Все — для фронту, все — для перемоги!» надихало людей на віру у закінчення тієї кровопролитної війни, тож не жалкували нічого для пришвидшення довгожданої звістки. Після звільнення Шполянщини шполяни, в надії на повний розгром окупантів, здали на потреби армії 100000 пудів зерна, 20000 пудів м’яса, 60000 тисяч пудів овочів, внесли на будівництво танкової колони «Колгоспник Шполянщини» 1 млн. 100 тис. крб. Про це вони написали у листі до Йосипа Сталіна. У відповідь 8 квітня 1944 року була одержана телеграма на ім’я Михайла Бубновського та Мусія Ткаченка: «Передаю трудівникам Шполянського району, які зібрали 1,1 млн. крб. на будівництво танкової колони «Колгоспник Шполянщини» для Другого Українського фронту, мій братський привіт і подяку Червоної Армії. Йосип Сталін». Цю танкову колону на австрійській залізничній станції зустрів наш земляк Іван Захарович Березенко (він приїхав туди, щоб отримати поповнення у свій полк) і закінчив війну на цьому танку. Ось така інформація зберігається у нашому міському музеї, який багато ще вам розповість про близьких, знайомих і видатних земляків.
Олена ОСТАПЕНКО, громадський активіст.