Небо піднялося вище і заголубіло аж до глибокої синяви. Клубки сіро-білих хмар наздоганяють один одного. Поміж них то там, то тут з’являються такі ж сіро-білі птахи — чайки, цілою зграєю ширяючи над плесом ставка. Радіють, що повернулися до рідного краю. Кружляють, кружляють, немов танцюють вальс. Коло за колом. Пара за парою.
Широкий помах крил — і плавний політ, від одного берега до іншого, торкаючись зелених вербових віт на іншому боці ставу, повертаються на берег.
Сонячні промені, ніби прожектори, висвічують крізь хмарини ставкове плесо. Он там, біля жовтавої минулорічної стіни очерету, налітавшись, усамітнилась пара чайок. Видають переливчасті звуки, спілкуючись на своїй пташиній мові.
Вдалині майже чверть ставу укрита сріблясто-сірою скатертиною. То зграя птахів приводнилась. Весело діляться поміж собою своєю пташиною радістю, що знову вдома, у рідному краї. Найбільш невгамовні знову ширяють у небо, а потім з розгону опускаються до зелених хвиль водного плеса, падають на них білими грудьми і знову радісно злітають угору. Радість яка! Повернулися...
Галина ТРОФИМЕНКО.
м. Шпола.